Кременчуцький район, м.Кременчук

Версія для друкуВерсія для друку

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН ТА МІСТО КРЕМЕНЧУК

 Район утворено в 1939 році.

 Населення району складає близько 40 тис. чоловік.

 Площа району – 1,02 тис. км2.

 Протяжність: північ-південь – 46 км, захід-схід – 52 км.

 Землі району на північному заході межують з Глобинським, на північному сході – з Козельщинським, на південному сході – з Кобеляцьким районами Полтавщини. На півдні район відмежовується берегом водойомища Дніпродзержинської ГЕС та межує з Онуфріївським і Світловодським районами Кіровоградської області. Західну частину омивають води Кременчуцького водосховища.

 Офіційні джерела заснування Кременчуцького повіту відносяться до 1776 року в складі Новоросійської губернії, з 1783 року – у складі Катеринославського намісництва.

 Декретом ВУ ЦВК від 18 червня та додатково від 30 липня 1920 року була утворена Кременчуцька губернія, до складу якої віднесено й Кременчуцький повіт.

 З розформуванням Кременчуцької губернії постановами ВУ ЦВК від 15 жовтня та 30 листопада 1922 року Кременчуцький повіт знову віднесено до Полтавської губернії.

 Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 травня 1939 року утворено Кременчуцький район.

 Район знаходиться у південно-західній частині Полтавської області, в основному розміщений на лівому березі Дніпра і лише невелика територія – на Правобережжі.

 Вода – джерело життя. Кожна річка несе в собі величезну кількість енергії, яка наповнює силою все живе. Узбережжя річок історично були найбільш привабливими для людей. І до сьогодні вони не втратили своєї привабливості. Найбільші з річок, що протікають по території району – Дніпро і Псел.

 Дніпро за довжиною (2 201 км) – третя по величині річка в Європі. Давньогрецька назва Дніпра – Борисфен, тобто той, що тече з півночі; і старослов’янська – Славутич – Син слави. З рікою пов’язана історія створення держави наших предків – Київської Русі, а з середнім Подніпров’ям, де розташовується Кременчуччина – формування української народності. Одна з найбільших лівих приток Дніпра р. Псел – друга за величиною річка, що протікає землями району (загальна довжина 717 км). Псел бере початок на західних схилах Середньоєвропейської височини. Його узбережжя незмінно приваблює відпочиваючих: води спокійні, чисті, багаті на рибу.

 Дивовижна ділянка природи, дивом збережений відрізок палеорусла Дніпра. Це – регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні», розташований у верхів’ях Дніпродзержинського водосховища біля міста Кременчука. Парк займає 5 080 га широкої заплави Дніпра та декілька островів, оточених протоками.

 Кремечуцькі плавні – це унікальна малотрансформована ділянка Середнього Дніпра, де зберігся недоторканий ландшафт, русло та заплава, тобто основні ознаки первісної річки. Вчені довели, що люди ніколи не селились тут. На острові Шеламай можна побачити архейські граніти, яким налічується 2,7 млрд. років. Вони – мовчазні свідки зародження життя на нашій планеті. Рослинний світ Кременчуцьких плавнів вирізняється багатством і різноманітністю. Серед унікальних представників природної флори, які ростуть на території парку, можна виділити: очиток Борисової, занесений до Світового Червоного списку, козельці українські з Європейського Червоного списку, три види рослин, занесених до Червоної книги України та ще 16 регіонально-рідкісних видів рослин.

 Ліси, які фрагментарно розсіяні по всьому парку, займають понад 1 400 га – близько 30 % його території. Фауна ландшафтного парку формувалася під впливом регулювання русла Дніпра. Але разом з тим, фауністичні комплекси значною мірою зберегли риси, притаманні тваринному світу давнього Дніпра. Ссавці представлені мишоподібними гризунами (миші лісова та жовтогорла), хижаками (лисиця, норка американська, куниця лісова), копитними (свиня дика, козуля), трапляються їжак, заєць, білка.

 Серед історико-культурних об’єктів, які знаходяться на території району і мають туристичну привабливість, можна відзначити: пам’ятник Т.Г. Шевченку (с. Демидівка), пам’ятник жертвам голодомору (с. Омельник), пам’ятний знак В.І. Вернадському (с. Омельник), могила українського композитора М.М. Калачевського (с. Рокитне);  пам’ятний знак на місці форсування Дніпра радянськими воїнами, Спасо–Преображенська церква, скульптурний комплекс «Тарас Бульба» (с. Келеберда), Братська могила радянських воїнів, могила Героя Радянського Союзу старшого сержанта Бахарєва І.І., барельєф Героя Радянського Союзу І.Ф. Фещенко (с. Пришиб); братська могила радянських воїнів, де захоронений Герой Радянського Союзу молодший лейтенант Бобров М.Г., Свято–Покровська церква (с. Кам’яні Потоки), меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, загиблих при форсуванні Дніпра; погруддя Героя Радянського Союзу Новохатько М.С. (с. Чикалівка, берег Дніпра), пам’ятник на честь Куруківської битви 1625 року (с. Чечелеве, поблизу траси «Кременчук-Кіровоград»).

Місто Кременчук

 Важливий промисловий і культурний центр Придніпров’я, залізничний вузол і порт, місто обласного підпорядкування. Розташований в межах Придніпровської низовини, на північно-східному схилі Українського кристалічного щита по обидва боки Дніпра в середній його течії, за 119 км від обласного центру. Площа міста – 9 600 га. Населення – 225 тис. чол. 62 національностей. Поділений на 2 райони: Автозаводський і Крюківський.

 Поблизу Кременчука є корисні копалини: поклади залізних руд Кременчуцької магнітної аномалії, граніти, гранодіорити, глини, річкові кварцеві піски, буре вугілля, а також великі запаси мінеральних вод.

 Територія краю була заселена з найдавніших часів, про що свідчать знаряддя праці кам’яного віку, яким, за визначенням вчених, не менше 33 тис. років.

 В різні епохи територію сучасної Кременчуччини заселяли різні племена. Цікавий слід залишили після себе скіфи-землероби, чудові ремісники і майстри холодної ковки по золоту. На початку нової ери тут з’явилися поселення давніх слов’ян.

 Щодо походження назви міста існує декілька версій. Частина дослідників вважає, що назва пов’язана із словом «кремінь» – це місцева назва граніту, виходів якого на території дуже багато. Інші ж топонімісти наполягають на походженні назви Кременчука від тюркського «кермен» – «фортеця». Є й інші думки щодо походження назви міста.

 В ХІV-ХVІ ст.ст. частина Лівобережної України перебувала під владою польсько-литовських феодалів. Саме до цього періоду офіційні джерела відносять заснування Кременчука. 1571 рік, коли польський король Сигізмунд ІІ Август підписав універсал про необхідність побудови в урочищі Кременчук фортеці для охорони Придніпров’я від набігів кримських татар, вважається датою заснування міста. Проте, є всі підстави гадати, що Кременчук набагато старший. Під час археологічної розвідки, проведеної науковцями Центру охорони і досліджень пам’яток археології у 2003 р., були у першому ж розкопі знайдені рештки житла ХП ст.

 Період кременчуцької історії з 1571 р. по 1764 р. з повним правом можна назвати козацьким. Це час виникнення Кременчуцької фортеці на старовинній дніпровській переправі, її наступна модернізація за проектом відомого французького інженера Г.Л. де Боплана (1635 р.), а також виникнення на місці запорізького зимівника правобережного Крюкова.

 Одна з видатних подій в житті міста – Куруківська битва 1625 року, коли запорізькі козаки на чолі з Марком Жмайлом завдали поразки польсько-литовським військам.

 В 1649 р. Кременчук стає сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. У 1661 р. наказний гетьман Я. Сомко з частин Чигиринського та інших полків утворив Кременчуцький полк, і до 1663 р. Кременчук був полковим містом. Після укладання Андрусівського перемир’я в 1667 р. він відійшов до Миргородського полку.

 Справжня динаміка в історії міста починається в 1765 р., коли Кременчук стає центром Новоросійської губернії, а потім – центром Катеринославського намісництва і резиденцією князя Г.О. Потьомкіна. Розширюється і перебудовується фортеця, починається регулярна забудова міста. Засновуються ливарний, збройовий, селітровий заводи, а також суднобудівна верф, де було збудовано понад 100 фрегатів та канонерок для Чорноморського флоту. Розвивається торгівля. Роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною «чумацькою столицею», центром соляної торгівлі та сезонних ярмарків. Місто входить до всеросійського ринку.

 Із середини 60-х років ХVШ ст. починає працювати одна з перших на Україні друкарень. У 1754 р. на березі Дніпра відкривається митниця.

 Кременчужанин Семен Ромодановський – один з перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження. Д. Биков-Позняков уславив своє ім’я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо.

 Під час епідемії чуми 1784 р. доктор медицини Д.С. Сущинський проводить у Кременчуці дослідження цієї хвороби.

 З 1786 р. командуючим Кременчуцьким гарнізоном призначається О.В. Суворов. У 1787 р. художник В.Л. Боровиковський розписує палац, побудований за проектом архітектора І.Є. Старова до приїзду цариці Катерини Другої. У 1787 році відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої був знаменитий італійський композитор Дж. Сарті.

 За проектом архітектора Д. Кваренгі був споруджений соборний храм на честь Успіння Божої Матері (1803-1816 рр.).

 У 1798 році Кременчук отримав власний герб.

 У 1872 р. був збудований залізничний міст через Дніпро, названий французьким географом Е. Реклю «чудом інженерної техніки в Європі».

 З відкриттям пароплавного сполучення (1850 р.), будівництвом залізниці та мосту через Дніпро розширюється торгівля. Це дало повне право професору Ю. Янсону так оцінити торгове значення Кременчука: «На всім Дніпрі між порогами і гирлом Прип’яті немає місця більш важливого в торговому відношенні, ніж Кременчук».

 Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі Кременчук в ХІХ ст. перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належала переробним галузям. Діяли пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, крупорушки, винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість, деревообробна, тютюново-махоркова. З’являються нові підприємства: чавуно-ливарний, механічний завод Андера, вагоно-ремонтні майстерні. У 1899 р. було пущено електричний трамвай, який щорічно перевозив 2,8 млн. пасажирів.

 За кількістю населення, величиною торгового обігу, масштабом промислового потенціалу Кременчук з початку ХХ століття входив до десятка найбільших українських міст, займаючи на Лівобережжі друге після Харкова місце. В місті на цей час працювало близько 100 промислових підприємств. Населення складало 63 тисячі чол.

 Не випадково Кременчук приваблював багатьох представників культурної еліти того часу. В місті бували відомий піаніст А. Рубінштейн і неперевершений тенор Л. Собінов, свою співацьку кар’єру розпочав тут знаменитий Л. Утьосов. Частим гостем Кременчука був театр М. Кропивницького. Осередком культурного життя була народна аудиторія, де читали лекції Д. Яворницький, В. Вересаєв, Ф. Сологуб та ін. Свій цирк у місті відкрив Анатолій Дуров.

 В ці роки Михайло Миколайович Колачевський, юрист, гласний Кременчуцького земства, пише свою знамениту «Українську симфонію». Твори відомих художників – кременчужан Є. Крендовського та О. Литвиненка прикрашають Третьяковську галерею у Москві і Російський музей у Петербурзі.

 Значний внесок у розвиток українського мовознавства внесли філологи О. Котляревський та його учень П. Житецький – перший історик української мови.

 У 1820 та 1824 рр. побував у Кременчуці О.С. Пушкін. Великий Кобзар Тарас Шевченко теж двічі відвідав Кременчук – 1843 та 1845 року, згадував місто у своїх повістях «Капитанша» та «Наймичка». На честь цих всесвітньо відомих поетів у Кременчуці споруджені пам’ятники.

 В медичних колах Росії Кременчук став відомим завдяки видатному хірургу і громадському діячу, доктору медицини О.Т. Богаєвському.

 Швидкий ріст промисловості і торгівлі сприяв появі робітничого класу і розвитку соціал-демократичного руху. Кременчужани брали активну участь у революціях 1905-1907 та 1917 років.

 Роки революції, світової та громадянської воєн залишили тяжкий слід у місті. Не звучали заводські гудки, не працювала електростанція. Лютували голод, безробіття, епідемії. Населення скоротилося майже на третину.

 Декретом ЦВК України від 30 липня 1920 р. Кременчуцький повіт був перетворений на губернію. Під керівництвом голови губвиконкому О.К. Сербіченка створюється губернська економічна рада для відродження економіки краю.

 За роки довоєнних п’ятирічок Кременчук перетворюється на великий промисловий центр. Були збудовані знову або корінним чином реконструйовані понад 60 промислових підприємств. Об’єм продукції з 1928 р. по 1939 р. збільшився більш ніж у три рази. Значно змінилася структура галузей промислового виробництва.

 Колишні Крюківські вагоноремотні майстерні виростають у вагонобудівний завод. Великих перетворень зазнає 2-й механічний завод, що починає випускати дорожню техніку. На березі Дніпра встає потужна суконна фабрика. Будуються беконна, макаронна фабрики, створюються швейна, взуттєва, трикотажна фабрики.

 Індустріалізація сприяла росту міського населення. На кінець 30-х років у місті проживало 89,7 тис. чол.

 Ведуться роботи по благоустрою Кременчука. Будується перша черга каналізації, розширюється мережа водопроводу, споруджується водозахисна дамба з мальовничою набережною. Вулиці вимощуються бруківкою і покриваються асфальтом.

 У 1927 році відкривається автобусне пасажирське сполучення.

 Житловий фонд у 1939 році становив 645 тис. м2. В місті було 6 закладів стаціонарної медичної допомоги на 602 ліжка, 16 поліклінік і амбулаторій, нічний санаторій для дорослих, водолікарня, дитячий санаторій, 22 дитсадки, 21 дитячі ясла на 1 530 місць.

 Освіту отримували в 22 загальноосвітніх школах, 3-х допоміжних і 7 школах для дорослих. Працювали 3 школи ФЗУ, робітфак, 8 технікумів, педагогічний інститут.

 Діяло 15 робітничих клубів, 39 масових бібліотек, кінотеатр, драматичний театр, цирк, музична школа, краєзнавчий музей. Випускалося 6 друкованих газет тиражем 19,5 тис. екземплярів.

 Славні сторінки у розвиток науки вписали кременчужани професор Московського університету Найда, кандидат наук Московського інституту нафти і газу Овсієнко, доктор юридичних наук, перша в Росії жінка-юрист Катерина Флейшиць.

 Збагатили українську культуру відома скульптор, учениця Родена Леонора Блох, майстер індустріального пейзажу Лідія Литвиненко, живописець І.К. Дряпаченко, народний художник УРСР Валентин Литвиненко.

 І саме на цей час припадають голодомор та репресії.

 Все змінилося 22 червня 1941 року, коли на Соборній площі Кременчука відбувся багатолюдний мітинг. У прийнятій резолюції говорилося, що трудящі міста готові стати на захист своєї Батьківщини і не пошкодують сил, а якщо буде потрібно, то й життя, в ім’я збереження її свободи та незалежності. За перші 2 місяці війни 6 210 чоловік пішли на фронт. Близько трьох тисяч кременчужан, які не підлягали мобілізації, подали заяви з проханням направити їх на фронт добровольцями.

 Наприкінці червня 1941 р. розпочалося формування винищувальних батальйонів. В місті було створено 4 винищувальних батальйони загальною чисельністю понад 700 чоловік, які перебували на казарменому становищі: вдень працювали, а вночі охороняли заводи, залізничні станції, річковий порт та інші об’єкти.

 Особливу роль у ті дні відіграла Кременчуцька дивізія народного ополчення – єдина в Україні. Всього в дивізії було понад три тисячі бійців. Вона складалася із трьох стрілецьких полків. На відміну від першого та другого полків, які формувалися з робітників і службовців багатьох підприємств міста, третій полк складався переважно з працівників Крюківського вагонобудівного заводу. І саме ополченці в ніч з 5 на 6 серпня почали відбивати перші атаки передових загонів ворога на правому березі.

 В боях під Крюковом загинули командир та комісар дивізії народного ополчення А.С. Платухін і М.Р. Дербуков, понад дві третини ополченців. Ціною власного життя вони зірвали спробу гітлерівців відразу форсувати Дніпро.

 9 серпня 1941 р. ворог захопив Крюків. Лівобережна частина міста оборонялася ще місяць. І лише 11 вересня 1941 р. радянські війська залишили Кременчук. За два роки окупації було розстріляно, замордовано у гестапо та концтаборах понад 97 тисяч людей. Близько 10 тисяч кременчужан були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. За цей час, особливо при відступі, фашисти знищили 93 промислових підприємства, всі культурно-освітні та навчальні заклади, залізничний вузол, пристань на Дніпрі, електростанцію. Було зруйновано 97 відсотків комунального житлового фонду. Загальна сума збитків, завданих місту, склала понад мільярд карбованців.

 Та Кременчук не скорився. Боротьбу з фашистами проводили 8 антифашистських груп, що об’єднували близько 400 патріотів. Багато з них, на жаль, не дожили до Великої Перемоги.

 29 вересня 1943 року, після триденних запеклих боїв, Кременчук був визволений від фашистських загарбників.

 На руїнах і згарищах народжувалося нове життя, виростали нові підприємства, відбудовувались об’єкти житлово-комунального господарства.

 На відродження народного господарства Кременчука Радянський уряд виділив 570 млн. крб. За три роки з руїн було піднято 45 промислових підприємств, 7 транспортних, 10 будівельних організацій. У 1950 році рівень промислової продукції перевищив довоєнний на 8 %. Щороку ставали у стрій діючих нові підприємства.

 І теперішній Кременчук – один з найпотужніших індустріальних центрів України. Це велике промислове місто з розвиненою економічною та соціальною інфраструктурою. Незважаючи на спади виробництва у кінці 90-х років ХХ ст., живуть і оновлюються вагонобудівний, автомобільний, єдиний в Україні колісний, сталеливарний, нафтопереробний заводи, заводи дорожніх машин і технічного вуглецю, реконструйовані підприємства легкої й харчової промисловості, будівельної індустрії, розгалуженої мережі підприємств сфери послуг і торгівлі. Це не просто сучасне велике промислове та індустріальне місто, це місто з високо розвиненою культурою, спортом, мистецтвом.

 Гідно плекають традиції вищі навчальні заклади. Кременчук сміливо можна назвати студентським містом – майже 16 тис. молодих людей здобувають тут вищу освіту.

 Понад 110 років у нас працює бібліотека, 35 років виповнюється краєзнавчому музею, дитячій художній школі, народному ансамблю пісні і танцю «Славутич».

 Розповісти про сучасний Кременчук непросто. Краще побачити це на власні очі: плавну течію Дніпра, смарагдову зелень парків, нові школи і житлові будинки, нові вагони. контейнеровози, легковики... І зазирнути в обличчя кременчужан – заклопотані або усміхнені, веселі або серйозні, але завжди добрі, енергійні, закохані в своє рідне місто.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Назва

Адреса

Телефон

Кременчуцька районна державна адміністрація

м. Кременчук, вул. Леніна, 14/23

(05366) 74-25-27

Кременчуцька районна рада

м. Кременчук, вул. Леніна, 14/23

(05366) 74-41-45

Кременчуцька міська рада, міськвиконком

м. Кременчук, пл. Перемоги, 2

(05366) 3-00-35

Сектор культури і туризму Кременчуцької РДА

м. Кременчук, вул. Леніна, 14/23

(05366) 72-78-15

Управління культури та туризму ВК Кременчуцької міської ради

м. Кременчук, пл. Перемоги, 2

(05366) 3-51-69

Автовокзал

м. Кременчук, вул. Воровського, 32/6

(05366) 2-10-60

Залізничний вокзал

м. Кременчук, Привокзальна площа, 1

(05366) 76-25-64

МУЗЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Кременчуцький краєзнавчий музей

м. Кременчук, вул. Жовтнева, 2

(05366) 3-91-05

2.

Педагогічно-меморіальний музей А.С. Макаренка

м. Кременчук, вул. Макаренка, 44

(05366) 6-10-79

3.

Кременчуцька художня галерея

м. Кременчук, вул. Коцюбинського, 4

(05366) 3-01-41

4.

Кременчуцька картинна галерея Наталії Юзефович

м. Кременчук, вул. Космічна, 9

(05366) 6-53-38

5.

Пам’ятник Т.Г. Шевченку

м. Кременчук

 

САНАТОРНО-ОЗДОРОВЧІ ЗАКЛАДИ, БАЗИ ВІДПОЧИНКУ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

База відпочинку сталеливарного заводу «Металург»

с. Запсілля

(05366) 6-13-80

2.

База відпочинку «Псел»

с. Крамаренки

 

3.

Оздоровчий комплекс нафтопереробного заводу «Івушка»

с. Омельник

(0536) 76-82-97

4.

База відпочинку товариства сліпих «Альбатрос»

с. Потоки

(0536) 78-14-34

ГОТЕЛІ ТА ЗАКЛАДИ РОЗМІЩЕННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Готель «Європейський»

м. Кременчук, пр-кт 50 років Жовтня, 35

(05366) 4-10-70

2.

Готель «Пантагрюель»

м. Кременчук, вул. Садова, 4

(0536) 70-10-20

3.

Готель «Кремінь»

м. Кременчук, вул. Жовтнева, 1

(0536) 79-23-00

4.

Готель «Онтаріо»

м. Кременчук, вул. Батуріна, 15

(05366) 2-11-80

5.

Готель «Ёлки-палки»

м. Кременчук, вул. Леонова, 26

(0536) 74-32-59

6.

Готель «Грейс»

м. Кременчук, вул. Жовтнева, 29

(0536) 74-32-59

7.

Готель «Дніпровські Зорі»

м. Кременчук, вул. Халаменюка, 8

(05366) 2-25-37

8.

Готель, ресторан, спа-комплекс «Потоки Хауз»

с. Кам’яні Потоки, вул. Річкова, 19а

(0536) 70-02-13

САДИБИ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

№ п/п

Назва садиби

Адреса

Телефон

Послуги

1.

Садиба зеленого туризму

с. Мозоліївка, садиба 673

(0536) 77-09-16
(067) 530 03 40

Проживання, харчування, риболовля, мисливство.

2.

Садиба зеленого туризму

с. Піщане, вул. Квіткова, 15

(0536) 72-68-31

Будівля з усіма зручностями.

3.

Садиба зеленого туризму

с. Чечелево, вул. Лугова, 3

(067) 771 38 55

Проживання, харчування.

ЗАКЛАДИ ХАРЧУВАННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Ресторан «Гурман»

м. Кременчук, вул. Щорса, 72

(0536) 74-72-52

2.

Ресторан «Метрополь»

м. Кременчук, вул. Пушкіна, 19

(0536) 74-10-01

3.

Ресторан готелю «Кремінь»

м. Кременчук, вул. Жовтнева, 1

(0536) 79-23-00

4.

Ресторан «Європейський»

м. Кременчук, пр-кт 50-річчя Жовтня, 35

(05366) 4-10-66

5.

Кафе «Асоль»

м. Кременчук, вул. Коцюбинського, 1

(0536) 78-01-52

6.

Кафе «Бамбук»

м. Кременчук, вул. Переяславська, 46

(0536) 70-02-46

7.

Кафе «Комбат»

м. Кременчук, вул. Набережна лейтенанта Дніпрова, 18а

(067) 545 42 94

8.

Кафе-бар «Ахтамар»

м. Кременчук, вул. Першотравнева, 16а

(0536) 70-15-35

9.

Кафе-бар «Сафарі»

м. Кременчук, вул. Київська, 3а

(0536) 77-76-57

10.

Ресторан «Dolce Vita» спа-комплексу «Потоки Хауз»

с. Кам’яні Потоки, вул. Річкова, 19а

(0536) 700-213

(067) 570 88 99

КУЛЬТОВІ СПОРУДИ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Свято-Успенська церква

м. Кременчук, вул. Республіканська, 107

(05366) 6-01-29

2.

Покровська церква

с. Кам’яні Потоки, вул. Щорса, 401

 

3.

Спасо-Преображенська церква

с. Ялинці

 

4.

Благовіщенська церква

с. Салівка

 

5.

Свято-Покровська церква

с. Дмитрівка

 

6.

Свято-Вознесенська церква

с. Потоки

 

7.

Свято-Софіївська церква

с. Комендантівка

 

 

Наверх ↑