Лубенський район, м.Лубни

Версія для друкуВерсія для друку

ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН ТА МІСТО ЛУБНИ

Загальна площа району становить 1 378 км2. На території району знаходяться 82 населені пункти, що об’єднуються у 26 сільських рад. Населення району становить майже 33 тис. чоловік.

Лубенський район утворено навесні 1923 року і впродовж часу його територія кілька разів змінювалась. Територією району проходять залізниця і автотраса «Київ–Харків». Районний центр – м. Лубни. Відстань до м. Києва становить 200 км, до м. Полтави – 141 км, до м. Хорол – 30 км, до м. Пирятин – 50 км.

Лубенський район межує з Хорольським, Миргородським, Лохвицьким, Чорнухинським, Пирятинським, Гребінківським та Оржицьким районами Полтавщини.

У землекористуванні знаходиться 114 737 га землі, в тому числі 973 225 га – сільськогосподарських угідь.

На території району діє 4 промислових і 28 сільськогосподарських підприємств. Соціальну інфраструктуру району складають 16 загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, 1 гімназія, 1 навчально-виховний комплекс, 6 загальноосвітніх шкіл І ступеня, районна лікарня на 365 ліжок, 3 диспансери, 5 сільських дільничних лікарень, 9 лікарень-амбулаторій, 51 фельдшерсько-акушерський пункт. Культурно-просвітницьку роботу здійснюють 1 районний Будинок культури, 6 сільських Будинків культури, 32 сільських клуби, централізована бібліотечна система з 40 філіалами, Вовчицький народний історико-краєзнавчий музей та літературно-меморіальний музей в селі Біївці.

Є також й інші історико-культурні пам’ятки:

Місце поховання родини Шеметів (Михайло Казимирович – організатор повстяного виробництва в Лубнах. Брати Володимир, Микола та Сергій – організатори товариства «Просвіта» в Лубнах, редактори та видавці першої на наддніпрянській Україні україномовної газети «Хлібороб», 1905 р.) в урочищі «Морозівська дача», неподалік приміського лісництва. Родинний склеп відновлено у 2005 році.

Пам’ятний знак лицарям Северина Наливайка, учасникам козацького повстання, які у 1596 році прийняли свій останній бій, поблизу села Солониця (архітектор В.І. Семенюта) та пам’ятний хрест, встановлений на знак поваги героїв Солоницької трагедії українським реєстровим козацтвом.

Меморіал «Курган Скорботи» споруджений у 1993 році (автор проекту архітектор Ігнащенко А.Ф) на увічнення пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. 12 серпня 1990 року за ініціативи Українського фонду культури (голова Б. Олійник) було освячене місце встановлення пам’ятника.

У с. Засулля – пам’ятник на місці розстрілу 15 жовтня 1941 року 4 тисяч євреїв, жертв голокосту. У 2001 році на місці масової загибелі жителів Лубен був встановлений пам’ятник ( арх. Р. Кисіль).

У с. Біївці Лубенського району, на батьківщині «витязя молодої української поезії» Василя Симоненка, існує музей-хата, в якій народився та жив поет (1935-1952 рр.). Пам’ятник Василю Симоненку встановлений у 2005 році (скульптор М. Цись, арх. О. Зот).

Місто Лубни

Районний центр м. Лубни – місто обласного підпорядкування, засноване у 988 році, територія – 45,6 км2, населення міста – 47,5 тис. чол.

Перші поселення поблизу Лубен з’явились в неолітичну добу – урочище Лиса Гора, ІV тис. до н.е. Назва міста, іноді в стародавніх писемних джерелах – Лубно, вірогідно, походить від заняття його мешканців – виготовлення луб’яних витворів. Лубни вперше згадуються у 1107 року в Іпатіївському літописі. Саме тоді Великий київський князь Володимир Мономах разом з військовими дружинами інших руських князів зумів нанести нищівного удару побіля фортеці половцям хана Боняки. Вигідне розташування в середній течії річки Сули (дослівно з індоєвропейської – «глиняна ріка»), що була судноплавною і мала пристань, контроль над шляхами на Київщину і Переяславщину, – все це робить Лубни з його околицями бажаним трофеєм у з’ясовуванні стосунків ворогуючих сторін. 1239 року фортеця пала від рук монголо-татарських загарбників. Відроджується – з кінця 60-х років ХІІІ століття.

Наприкінці ХVІ століття посилюється колонізаторський рух завдяки вихідцям з Правобережжя. Мешканці Канева та інших міст мали уходити на землі лубенські. Черкаський староста князь Олександр Вишневецький 1589 року отримав від польського короля Сигізмунда ІІІ право на будівництво замку-фортеці. Нове місто на Замковій Горі отримало назву будівничого – Олександрів, а 1591 року – магдебурзьке право.

Південніше Лубен в урочищі Солониця влітку 1596 року завершуються драматичні події протиборства селяно-козацьких сил С. Наливайка з військами коронного гетьмана Ст. Жолкєвського. Більш ніж 12-тисячний загін повсталих, половина з яких – жінки і діти, був оточений і підданий дводенній артилерійській канонаді. Ватажок повсталих Северин Наливайко у квітні 1597 року четвертований у Варшаві. На місці розташування табору повсталих, при в’їзді до Лубен з боку Полтави, влітку 2001 року встановлено пам’ятний знак загиблим.

Найвідомішим володарем Лубен був Ярема Вишневецький. Впродовж 1639-1648 років місто було «столицею» так званої «Вишневеччини». До складу задніпровських, лівобережних маєтків магната входила більша частина земель тодішньої Полтавщини з містами Ромни, Прилуки, Пирятин, Лохвиця, Хорол, Золотоноша, Полтава, Зіньків, Лютеньки, Гадяч, Опішне, Глинськ, Охтирка, а всього – понад 50 населених пунктів. За площею і кількістю підвладного населення (від 145 до 245 тис. чоловік) Задніпровська Вишневеччина була найбільшим латифундіальним володінням тогочасної Європи. Маєтність приносила щорічний прибуток близько 195 тис. злотих. Величезні фінансові спроможності у поєднанні з військовими – 10-тисячний загін надвірної міліції, зумовлюють епітети Я. Вишневецького, як-то «віце-король» або «перший клейнод корони».

На Замковій Горі (південно-східна частина сучасного міста) Ярема будує новий палац у середньовічному стилі, окрасою якого була «зоряна» чи тронна зала (палац не зберігся). Від шлюбу з Гризельдою Замойською, донькою коронного гетьмана, народився син Михайло, в майбутньому – польський король Михайло-Фома (1669-1673 рр.). У серпні 1651 року в таборі побіля Берестечка раптово помирає Я. Вишневецький, за однією із версій, він був отруєний.

У 1648 році, із запровадженням нового адміністративно-територіального поділу України, Лубни стали центром окремого полку. З 1649 року увійшли до складу Миргородського полку, а у 1658 р. – відновлено Лубенський полк.

В полтавський період Великої Північної війни (1700-1721 рр.) взимку 1708-1709 років у північно-східній частині полкових земель були розташовані шведські війська Карла ХІІ. Вже після Полтавської битви (27 червня 1709 року), повертаючись до Прибалтики, містом проходить регулярна царська армія. У липні 1709 року в Лубнах зупинявся Петро І.

1781 року місто стає повітовим центром Київського намісництва, 1797 – Малоросійської губернії, а з 1802 – Полтавської.

Лубни відвідав О. Пушкін (1820 і 1824 рр.), під враженням від неземної краси доньки лубенського голови Анни Керн 1825 року великий російський поет написав один із найкращих своїх віршів:

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты...

В Лубнах знаходився на лікуванні батько М. Гоголя Василь Гоголь-Яновський. Місто з околицями у 1843 році досліджує Т. Шевченко, він приїздить до Лубен ще у 1845 та 1846 роках. Впродовж 1883-1884 рр. у місті жив і працював єврейський письменник Шолом-Алейхєм. В редакції місцевої газети працювали українські письменники П. Капельгородський (1882-1942 рр.) і О. Донченко (1902-1954 рр.). Уродженець Лубен – автор історичного роману «Таємний посол» В. Малик (1921-1998 рр.).

Сьогодні Лубенський державний краєзнавчий музей – один із найстаріших музейних закладів Полтавщини, відкритий на початку 70-х років ХІХ століття. Спочатку (у 1870-х роках) він існував як музей-кімната Лубенської чоловічої гімназії. Ініціатором відкриття і першим його завідувачем був Ф.І. Камінський (1845-1891 рр.), який провів розкопки Гінцівської стоянки палеолітичної, чим поклав початок вивченню пам’яток кам’яної доби на території Східної Європи. Фонди нинішнього музею налічують понад 30 тис. експонатів. Постійно діюча експозиція складається із археологічних знахідок Гінцівської стоянки епохи енеоліту, прикрас скіфської доби, реліквій козацького часу ХVІІ-ХVІІІ століть тощо.

В 1885 році у Круглику під Лубнами Катерина Скаржинська відкрила один із перших приватних музеїв на Україні.

1901 року через Лубни пройшла залізниця «Київ-Харків». Це сприяло промисловому розвитку міста. У 1902-1904 роках збудовано тютюнову фабрику, паровий млин, розширився промисел лікарських рослин. Діяли сім православних церков: Різдва Богородиці (мурована, 1809 р.), Всіхсвятська (1736 р.), Троїцька (1879 р.), Миколаївська церква (дерев’яна 1733 р., нова – 1884 р.), та три домових: Різдвяна Іоанна Предтечі церква, Миколаївська (1878 р.) та Кирило-Мефодіївська (1888 р.) церкви.

У 1917 році в Лубнах було створено Українську демократично-хліборобську партію, одну з перших в Україні Рад робітничих депутатів.

У 1920-1930-ті роки в місті високими темпами розвивається промисловість – працюють верстатобудівні заводи «Комунар» та «Комсомолець», одіяльно-повстяна та деревообробна фабрики, завод ефірних масел, пущено в хід міську електростанцію. З 1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи. При газеті «Червона Лубенщина» було створено одне з найстаріших, нині діючих, в Україні літературних об’єднань. Та ці ж роки для лубенців були відмічені гіркою печаттю голодомору і політичних репресій.

З початком Великої Вітчизняної війни тисячі лубенців пішли на фронт у складі 151-ої стрілецької дивізії на чолі з генерал-майором В. Неретіним, близько половини особового складу дивізії разом з командиром загинули на дорогах війни. В часи німецько-фашистської окупації (13 вересня 1941 року - 18 вересня 1943 року) діяли підпільні райком партії та антифашистська організація «Голос Батьківщини». У Лубнах гітлерівці влаштували концтабір, в якому стратили 19,5 тисяч військовополонених, кілька тисяч мирних жителів, учасників підпільної боротьби. Вивезли з міста на примусові роботи до Німеччини понад 500 осіб.

У ніч з 18 на 19 вересня 1943 року Лубни були визволені від німецько-фашистських загарбників, зокрема, частинами 337-ої стрілецької дивізії, яка отримала почесне найменування «Лубенська». 14 лубенців удостоєні звання Героя Радянського Союзу, троє стали повними кавалерами орденів Слави. Близько 6,5 тис. уродженців Лубенщини нагороджені орденами і медалями в роки Великої Вітчизняної війни.

сМгар

Село розташоване на відстані 6 км північно-східніше районного центру на автотрасі «Київ–Харків». Перша писемна згадка як про однойменний хутір відноситься до початку ХVІІ століття. На околиці села розташований діючий чоловічий Спасо-Преображенський монастир – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення у стилі бароко ХVІІ-ХІХ ст.ст. Ченці обителі ХVІІ століття значну увагу приділяли вирощуванню та заготівлі лікарських рослин. Їхнім «хитрощам» зцілення намагалось навчитись не одне покоління. Зовсім не випадково на початку ХVІІІ століття в Лубнах Петро І велить заснувати першу на Лівобережжі польову аптеку. Продовжувачем славної традиції мгарських ченців нині є ВО «Лубнихімфарм».

До монастирського комплексу входять:

- Спасо-Преображенський Собор, 1684 р. – сер. ХVІІІ ст., арх. Й. Баптіст, майстри М. Томашівський і А. Пирятинський;

- Руїни чернечого корпусу ХVІІ-ХVІІІ ст.ст.;

- Благовіщенська церква 1786 р.;

- Монастирська дзвіниця 1786-1844 рр., висотою 54 метри.

Храмове свято Преображеніє Господнє святкують 19 серпня. За традицією цього дня після Літургії здійснюють обряд освячення українських символів свята – яблук, груш, винограду та інших плодів.

с. Войниха.

Село розташоване за 10 км південніше Лубен на однойменній річці – лівій притоці р. Сули. Вперше населений пункт згадується в Іпатіївському літописі під 1107 роком як місце битви руських князів з половецькими ордами ханів Боняка і Шарукана. Витоки походження назви села сягають глибочінь віків, тому сьогодні існує відразу триваріативне тлумачення назви селища: в означення згаданої військової дії: «війна» – «война» – «Войниха»; від назви річки «Войнихи» – перетворене фінно-угорське позначення «невеличкої річки»; від прізвища власниці земель – Войнихи, угіддями якої протікала річка в ХVІІ столітті.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Назва

Адреса

Телефон

Лубенська районна державна адміністрація

м. Лубни, пл. Кузіна, 19

(05361) 7-42-82

Лубенська районна рада

м. Лубни, пл. Кузіна, 19

(05361) 5-20-30

Відділ культури і туризму Лубенської РДА

м. Лубни, пл. Кузіна, 19

(05361) 5-21-24

Лубенська міська рада

м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33

(05361) 7-42-82

Відділ з питань фізичної культури, спорту і туризму виконкому Лубенської міської ради

м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33

(05361) 7-27-11

Автовокзал «Лубни»

м. Лубни, вул. Радянська, 157

(05361) 5-56-09

Залізнична станція «Лубни»

м. Лубни, пл. Вокзальна, 6

(05361) 9-65-26

МУЗЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Лубенський краєзнавчий музей

м. Лубни, вул. Я. Мудрого, 30/25

(05361) 5-21-06

2.

Галерея образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею

м. Лубни, вул. Радянська, 27/49

 

3.

Бієвецький музей-садиба В.А. Симоненка

с. Біївці, вул. В. Симоненка, 119

 

4.

Вовчицький народний краєзнавчий музей ім. І.І. Саєнка

с. Вовчик, вул. Леніна, 32А

 

5.

Місце поховання родини Шеметів в урочищі «Морозівська дача»

м. Лубни

 

6.

Меморіал «Курган Скорботи»

с. Мгар

 

ГОТЕЛІ ТА ЗАКЛАДИ РОЗМІЩЕННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Готель «Лубни»

м. Лубни, Володимирський м-н, 20

(05361) 7-32-20

2.

Готель «Союз»

м. Лубни, вул. Франко, 4

(05361) 7-32-20

3.

Ресторан-готель «Ленивая Вера»

с. Пишне, вул. Київська, 2-А

(050) 304 04 16

САДИБИ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

№ п/п

Назва садиби

Адреса

Телефон

Послуги

1.

Садиба зеленого туризму

с. Ісківці.

(098) 788 19 28

Будівля з усіма зручностями.

2.

Садиба зеленого туризму

с. Михнівці.

(097) 505 56 70

Будівля з усіма зручностями.

3.

Садиба зеленого туризму

с. Михнівці.

(05361) 9-71-60

Будівля з усіма зручностями.

4.

Садиба зеленого туризму

с. Михнівці.

(095) 467 19 66

Будівля з усіма зручностями.

5.

Садиба зеленого туризму

с. Олександрівка.

(066) 455 40 15

Будівля з усіма зручностями.

ЗАКЛАДИ ХАРЧУВАННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Ресторан «Лубни»

м. Лубни, Володимирський м-н, 20

(05361) 7-32-20

2.

Ресторан «Ла Вита»

м. Лубни, вул. Монастирська, 1

(095) 503 61 25

3.

Кафе «Любава»

м. Лубни, вул. Радянська, 4/3

(05361) 30-69

4.

Кафе «Центр»

м. Лубни, вул. Радянська, 27/49

(099) 611 75 22

5.

Кафе «Південне»

м. Лубни, вул.. Драгоманова, 159

(05361) 39-99

6.

Кафе «Затишок»

м. Лубни, вул. Садова, 5

(05361) 27-61

7.

Кафе «Капкан»

м. Лубни, пл. Ярмаркова, 7

(05361) 46-02

8.

Кафе «Магнолія»

м. Лубни, вул. Радянська, 132

(05361) 21-21

9.

Кафе «Казка»

м. Лубни, вул. Радянська, 27/49

(095) 402 98 22

10.

Кафе «Віто»

м. Лубни, вул. Прикордонників, 62б

(05361) 7-51-76

11.

Кафе «Вімга»

с. Вільшанка

(050) 525 64 70

12.

Ресторан «Ленивая Вера»

с. Пишне, вул. Київська, 2-А

(050) 304 04 16

КУЛЬТОВІ СПОРУДИ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

м. Лубни, вул. Леніна, 17

 

2.

Мгарський Спасо-Преображенський монастир

с. Мгар

(05361) 5-48-06

3.

Благовіщенська церква

с. Мгар

 

4.

Успенська церква

с. Піски

 

5.

Свято-Михайлівська церква

с. Вовчик

 

6.

Свято-Воскресінська церква

с. Снітин

 

7.

Свято-Покровська церква

с. Березоточі

 

 

Наверх ↑