Національно-патріотичні

Версія для друкуВерсія для друку

Туристичні маршрути Полтавської області,

які сприяють патріотичному вихованню молоді України:

«Т.Г. Шевченко і Полтавщина»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Абазівка (Полтавський район) – смт Решетилівка – с. Білоцерківка (Великобагачанський район) – с. Ялосовецьке (Хорольський район) – с. Василівка (Семенівський район) – с. Веселий Поділ (Семенівський район) – м. Хорол – с. Вишняки (Хорольський район) – м. Миргород – с. Мар’янське (Великобагачанський район) – с. Гоголеве (Шишацький район) – смт Диканька – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: близько 365 км. Екскурсія розрахована на 12 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

багатопланова автобусна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із шевченківськими місцями Полтавщини, життям і творчістю поета, письменника і художника Т.Г. Шевченка.

   Зв’язки Великого Кобзаря з Полтавським краєм тісніші, ніж із будь-яким іншим куточком України, хоча в цілому він провів на Полтавщині не так багато часу – в сукупності це близько півтора року. Т.Г. Шевченко побував на території Полтавської губернії в 1843–1844, 1845–1846 роках, а в останнє – влітку 1859 року (сучасні межі Полтавської області значно вужчі).

   Вперше Тарас Шевченко відвідав Полтавщину пізньої весни 1843 року разом з поетом Євгеном Гребінкою, який увів його у коло полтавської інтелігенції. У Мойсівці (зараз Київська область), на балу у поміщиці Волховської, його познайомили з сином Василя Капніста – Олексієм, з родинами Закревських, Рєпніних, Родзянків, Тарновських, з Яковом де Бальменом, О. Афанасьєвим-Чужбинським. Т.Г. Шевченко відвідав Яготин, Ісківці, Березову Рудку, Лубни. Із Полтавщини десь на початку вересня 1843 року Кобзар виїхав на Запоріжжя.

   Особливо цікавим є перебування Тараса Григоровича Шевченка на Полтавщині, коли він вдруге відвідав наш край (1845-1846 роки). Цю подорож Полтавщиною поет здійснював за дорученням Київського археографічного комітету. Отримавши в березні 1845 року диплом «вільного художника», він залишив Петербург і виїхав на Полтавщину. Метою експедиції було вивчення історичних і археологічних пам’яток Полтавщини, етнографічні та фольклорні дослідження.

   На той час Т. Шевченка вже знали як славного поета, автора «Кобзаря» і як митця-маляра, що збирає матеріал для «Живописної України». Митець виконував малюнки із зображенням православних храмів, краєвидів, низку портретів – подружжя Закревських, О. Лук’яновича, дітей князя В. Рєпніна та інші.

   Графічні і малярські роботи Т. Шевченка, створені на Полтавщині, мають мистецьку принадність як взірці лірично-реального зображення природного довкілля, архітектурної спадщини, людей тієї доби. Вони, немов, доповнюють поетичний опис краю в поетичних і прозових творах Великого Кобзаря.

   Творчим злетом Т. Шевченка позначена осінь 1845 р., яку він провів у с. Мар’янське Миргородського повіту (зараз Великобагачанський район) і на Переяславщині. Влітку того ж року поет багато подорожував, відвідав Решетилівку, Полтаву, Старі Санжари, Шадієве, Ромен, Прилуки, Березову Рудку, Густинь, Лубни, Хорол, Веселий Поділ, Вишняки, Миргород, Гоголеве, Устивицю, Злодіївку (зараз с. Псільське Великобагачанського району) та багато інших місць Полтавської губернії.

   Під час екскурсії у с. Абазівка шляхом реконструкції відтворюється панорама садиби поміщика Абази, ведеться розповідь про зв’язок поета з цим селищем та з ім’ям Абази. В Решетилівці екскурсантам пропонується визначитись з тим місцем, з якого Т. Шевченко зробив два малюнки з краєвидом містечка (мал. «В Решетилівці»), відвідати місце, де знаходилася садиба поміщика Попова, в якій гостював поет. У селі Веселий Поділ (зараз Семенівський район) Т. Шевченко бував влітку і восени 1845 року, гостюючи у Аркадія Родзянки та де намалював портрет його сина, познайомився з музикантом і композитором Вечиславом Єдлічкою. У ході екскурсії оглядаються садиба Оболенських в селі Вишняки, що неподалік від м. Хорол, де зупинявся Т. Шевченко, село Мар’янське, в якому поет гостював у поміщика О. Лук’яновича та в жовтні 1845 р. пережив період творчого піднесення, а також місця Миргородського району, які відвідував Великий Кобзар. Завершується екскурсія в м. Полтава.

   Крім основної теми екскурсії, надаються короткі інформаційні довідки про населені пункти, де перебував поет, а також – про видатних людей, уродженців цих міст, творчість яких пов’язана з Кобзарем.

«Т.Г. Шевченко у с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області»

Маршрут екскурсії: с. Березова Рудка, Пирятинський район, Полтавська обл.

(25 км від м. Пирятин).

Загальна протяжність маршруту: близько 3 км. Екскурсія розрахована на 2 години 30 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

пішохідна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із палацово-парковим ансамблем садиби Закревських, де 5 разів гостював Т.Г. Шевченко.

   Т.Г. Шевченко відвідав Березову Рудку 5 разів, гостюючи у Платона Олексійовича та Ганни Іванівни Закревських (двічі на рік – у 1843 р. та 1845 р., у 1846 р. – 1 раз). Під час екскурсії ведеться розповідь про перебування Великого Кобзаря на Пирятинщині, його творчість в той період, зустрічі з видатними особистостями.

   Село Березова Рудка розташоване на правому березі річки Перевод неподалік від річки Рудка. Вперше поселення згадується у документах 1717 року як володіння гетьмана Івана Скоропадського.

   З кінця ХVІІІ ст. і впродовж ХІХ ст. навколишніми землями володіли поміщики Закревські. В селі розташований палацово-парковий ансамбль садиби Закревських – пам’ятка архітектури ХІХ ст., збудований у стилі класицизму з поєднанням елементів українського необароко.

   До архітектурних споруд ансамблю входить двоповерховий палац, 2 флігелі, піраміда-каплиця родини Закревських, збудована в центрі села біля цвинтаря. Березоворудська піраміда – одна з трьох європейських пірамід (друга збудована в с. Комендантівка Кобеляцького району Полтавської області, а третя – у Римі, Італія).

   Екскурсанти відвідують Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей, в якому є музейна кімната Т.Г. Шевченка.

«Полтава літературна»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: близько 15 км. Екскурсія розрахована на 3 години.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із місцями м. Полтави, де жили і творили класики української літератури.

   Полтаву називають духовною столицею України. Тим, хто цікавиться українською літературою – пропонуємо мандрівку місцями, де жили й творили класики літератури.

Полтавський літературно-меморіальний музей І.П. Котляревського

(м. Полтава, Першотравневий проспект, 18)

   Музей відкрили у 50-х роках ХХ століття в старовинному будинку, який, за переказами, належав поету і драматургу В.В. Капністу. Тут варто побачити унікальні експонати: перше прижиттєве видання поеми І.П. Котляревського «Енеїда» 1798 року і раритетне друге видання – 1808 року, цінне тим, що було у особистій бібліотеці господаря будинку. У музеї є повна інформація про життєвий та творчий шлях Івана Петровича Котляревського (1769-1838 рр.), історію створення «Енеїди». А ще – про буденне життя класика, як звичайного полтавця: про його службу на посадах наглядача Будинку виховання дітей збіднілих дворян, піклувальника полтавських благодійних закладів, директора першого театру у місті. Окрема зала музею присвячена сучасному розвитку культури міста: там можна побачити виставки місцевих митців.

Музей-садиба Івана Котляревського, філія Полтавського літературно-меморіального музею І.П. Котляревського

(м. Полтава, вул. Соборний майдан, 3)

   Варто відвідати у Полтаві оселю, в якій народився і жив засновник української літератури, автор славнозвісної «Енеїди», «Наталки-Полтавки» та «Москаля-чарівника» І.П. Котляревський. Музей-садиба знаходиться на Івановій горі, яка зберігає в собі немало таємниць. Адже там час від часу з’являються різні старовинні знахідки. Сучасні романтики зможуть не лише послухати цікаву розповідь екскурсовода та подивитися на старожитності, що збереглися, а й помилуватися чудовим видом на Полтаву. Адже саме з Іванової гори, біля Білої Альтанки відкривається прекрасна панорама на місто. Музей-садибу відкрили у 1969 році. Будинок відтворили у такому вигляді, в якому він був ще в далекому 1837 році.

   План садиби зберігався у обласному архіві багато років, саме він й допоміг відтворити вигляд оселі, в якій у 1769 році народився І. Котляревський. При відтворенні садиби митці також використали малюнок Т.Г. Шевченка «Будинок І.П. Котляревського у Полтаві» (серпень 1845 р.).

Літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка

(м. Полтава, вул. Короленка, 1)

   В затишному будинку, де нині один із перших в Україні музеїв-квартир, письменник Володимир Галактіонович Короленко (1853-1921 рр.) жив з 1900 року. Вулиця ця раніше називалася Мало-Садова, тепер носить його ім’я.

   Окрасою музею є його меморіальна частина. Передпокій, вітальня, їдальня, робочий кабінет, дитяча кімната, кімната для гостей, тераса, – все відтворено так, як було за життя письменника. Музейна експозиція збудована на документальній основі, джерелом якої слугували оригінальні світлини з сімейного архіву, спогади рідних, друзів, сучасників В.Г. Короленка, які відвідували його дім. Фондова колекція музею налічує понад 10 000 експонатів.

   За життя В. Короленка у його домі була традиція влаштовувати літературні вечори та дитячі новорічні ранки. Традиція діє й нині. Музей Володимира Короленка – єдиний музей на Полтавщині, в якому не лише розкажуть про життя великого класика, а пригостять «короленківським» чаєм з цілющих трав, приготовленим за старовинним рецептом, за яким готували напій у родині письменника.

Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного

(м. Полтава, вул. Панаса Мирного, 56)

   Музей знаходиться у будинку, в якому письменник жив у 1903-1920 роках. Музей Панаса Мирного (справжнє ім’я письменника – Панас Якович Рудченко (1849-1920 рр.) – найбагатший літературний музей в Україні. Вперше будинок як музейна установа почав діяти ще у 1940 році. Тоді виставковими були лише кілька кімнат, в інших жила дружина письменника Олександра. Окрім книг, рукописів творів, фотографій та особистих речей письменника – варто прогулятися великим садом, дерева і кущі в якому садив сам Мирний. Серед унікальних експонатів музейної збірки – рукописи письменника та його старшого брата Івана Рудченка (І. Білика), першодруки творів, спогади про письменника, архів часопису «Рідний край», редактором якого був Панас Мирний. У музеї зберігається фортепіано дружини письменника, на якому свого часу грали Марія Заньковецька та Леся Українка. У домі письменника часто влаштовували мистецькі зустрічі. Будинок відвідували композитор Микола Лисенко, письменникт Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Олена Пчілка та багато інших сучасників Мирного. Неподалік музею, в урочищі Зелений гай, де любив відпочивати письменник – нині знаходиться його могила.

Місця, пов’язані з життям та творчістю Миколи Васильовича Гоголя:

пам’ятник М.В. Гоголю авторства видатного скульптора Леоніда Позена, відкритий у Полтаві ще в 1915 році, який знаходиться саме на одній з центральних вулиць обласного центру – на вулиці М.В. Гоголя. Поряд з пам’ятником – алея гоголівських героїв, відкрита у Полтаві 1 квітня 2009 року на честь 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя;

- ім’я М.В. Гоголя носить Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр (1958 р., архітектори: О. Крилов та О. Малишенко);

- будинок, в якому навчався Микола Гоголь (м. Полтава, вул. Жовтнева, 35).

   Нині в будинку, в якому свого часу навчався класик української та російської літератури Микола Васильович Гоголь (1809-1852 рр.) знаходиться Мала академія мистецтв імені Героя України Раїси Кириченко. На місці сучасної будівлі було повітове училище, там і «гриз граніт науки» майбутній класик у далеких 1818-1819 роках. Початкову ж освіту М. Гоголь отримував вдома. Дитинство майбутнього письменника минуло у мальовничому куточку Полтавщини, в колишній Василівці (зараз село Гоголеве Шишацького району Полтавської області).

«Історичні місця, пов’язані з Полтавською битвою»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Побиванка (Полтавський район) – с. Кротенки (Полтавський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 40 км. Екскурсія розрахована на 8 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

багатопланова автобусна екскурсія, що знайомить екскурсантів з історичним полем Полтавської битви.

   27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, а й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, – могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу».

   1909 року з ініціативи викладача історії Петровського Полтавського кадетського корпусу І.Ф. Павловського було відкрито музей на полі Полтавської битви і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою та оголошено Державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» з охоронною зоною історичного поля загальною площею 771,5 га. Але на даній території (район Хрестовоздвиженського монастиря, села: Яківці, Петрівка, Семенівка, Жуки, Осьмачки, Тахтаулове, Івонченці, Рибці, Пушкарівка) значні події відбувалися до і після Полтавської битви. В охоронній зоні «Полтавської битви» розташовано чотири старих поселення та понад 30 курганів, які археологи датують 1 тис. до н.е. та 1 тис. н.е.

Полтавський державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»

(м. Полтава, вул. Шведська Могила, 32)

   На сьогодні державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» став значним культурним науково-методичним центром по вивченню історії України періоду XVII-XVIII століть в контексті європейської історії; 1994 року в музеї створено постійно діючу виставку «Козацька держава». Заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний в Україні входить до ІАМАМ – міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО, а, також, включений до всесвітнього туристичного маршруту.

   Матеріали, зібрані у фондах музею історії Полтавської битви, давно вийшли за межі не тільки історії Полтавської битви, а й 21-річної Північної війни, у вир якої були втягнуті Московією Польща, Данія, Швеція, Україна, Туреччина. В дев’яти експозиційних залах представлені безцінні історичні реліквії: холодна і вогнепальна зброя, медалі, монети, живописні полотна, портрети, ікони, гравюри, бойові прапори, обмундирування, старовинні книги, карти, грамоти та інші історичні документи 1-ї половини XVIII століття.

   З історією Полтавської битви пов’язано ряд пам’ятників та пам'ятних знаків: пам'ятник гетьману Івану Мазепі в м. Полтаві на Соборному майдані (2016 р.), десять гранітних обелісків на місці колишніх редутів (1939 р.), «Шведам від росіян» (1909 р.), «Шведам від шведів» (1909 р.), на місці переправи російської армії через Ворсклу (1959 р.), пам’ятний знак на місці командного пункту Петра І (1973 р.), Братська могила загиблих російських воїнів (1894 р.), Сампсоніївська церква (1852 – 1856 рр., реконструйована 1895 р.), Петру І перед будинком Музею історії Полтавської битви (1915 р.), захисникам фортеці Полтава і коменданту О.С. Келіну (1909 р.), пам’ятник Слави (1811 р.), на місці відпочинку Петра І (1849 р.), Спаська церква (1705–1706 рр., реконструйована у 1845 р.), Хрестовоздвиженський монастир (1650 р., де була штаб-квартира Карла XII), пам'ятний знак на місці поранення Карла ХІІ під час Полтавської битви (с. Нижні Млини Полтавського району, ресторанно-готельний комплекс "Глухомань"), українським загиблим козакам (1994 р.), пам'ятний знак козакам, котрі загинули на полі Полтавської битви у 1709 році.

«Православна тріада Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Мгар (Лубенський район) – смт Козельщина – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 381 км. Екскурсія розрахована на 9 годин 20 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія культурно-пізнавального і паломницького напрямів.

   Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Більшість культових споруд на теренах області будувалося за козацькі кошти, що свідчить про славетні меценатські традиції.

   Під час екскурсії «Православна тріада Полтавщини» відбувається знайомство з цікавою історією діючих православних монастирів Полтавщини: Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського (чоловічого), Полтавського Хрестовоздвиженського (жіночого) та Козельщинського Різдвяно-Богородицького (жіночого). Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості Віри.

   На автотрасі «Київ-Харків», на околиці села Мгар розташований діючий чоловічий Спасо-Преображенський монастир – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення ХVІІ-ХІХ ст. Ченці обителі ХVІІ століття значну увагу приділяли вирощуванню та заготівлі лікарських рослин. Їхнім «хитрощам» зцілення намагалося навчитися не одне покоління. Зовсім не випадково на початку ХVІІІ століття, неподалік, в Лубнах, заснували першу на Лівобережжі польову аптеку.

   До монастирського комплексу входять:

- Спасо-Преображенський Собор, 1684 р. – середина ХVІІІ ст.;

- Руїни келій ХVІІ-ХVІІІ ст.;

- Благовіщенська церква 1786 р.;

- Монастирська дзвіниця 1786-1844 рр. висотою 54 метри.

   Перлина української барокової архітектури – комплекс Хрестовоздвиженського монастиря в м. Полтаві з єдиним на Лівобережжі семибанним храмом, що зберігся до наших днів, який має циліндричну форму бань. Монастир було засновано в 1650 році Полтавським полковником М. Пушкарем та козацькою старшиною і міщанами на честь перемоги над польським військом

   В ході полтавського періоду Північної війни, в травні 1709 року монастир був резиденцією шведського короля Карла XII, а за однією із версій, – біля монастиря під час огляду валів Полтави шведський монарх отримав важке поранення в ногу. Вже після шведів монастир відвідав Петро I.

Після Полтавської битви (27 червня 1709 року) монастир знову відбудований полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм, сином відомого в історії Василя Леонтійовича Кочубея – героя пушкінської поеми «Полтава».

   Справжньою перлиною є Козельщинський Різдва Богородиці жіночий монастир, який веде свою історію з 80-х років XIX століття. А заснування його пов’язане безпосередньо з чудотворною Козельщинською Іконою Божої Матері. Обитель засновано біля каплиці, де перебувала Ікона Козельщинської Богоматері, яка допомогла зцілитися доньці Капністів – володарів маєтку в смт Козельщині. Поряд з каплицею в 1881-1883 рр. зведено дерев’яну церкву Різдва Богородиці. 1885 р. Синод дозволив заснувати православну общину. 1886 року прибули перші 20 жінок на чолі з монахинею Олімпіадою.

   В 1887 р. споруджено «странноприимный дом», будинок причту. 1891 р. освячено муровану Преображенську церкву, а общину перетворено у монастир. В 1900-1906 рр. за проектом архітектора С.В. Носова зведено новий мурований Різдва Богородиці Собор у візантійському стилі.

«Гоголівські місця Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – м. Миргород – с. Гоголеве (Шишацький район) – с. Великі Сорочинці (Миргородський район) – смт Диканька – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 231 км. Екскурсія розрахована на 8 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія культурно-пізнавального напрямку на батьківщину класика світової літератури М.В. Гоголя.

   Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його батьківщині. Дана туристична подорож запрошує відвідати батьківщину видатного творця слова, класика світової літератури – Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852 рр.).

   Незабутня мандрівка дозволяє зануритись у неповторний світ дитинства великого письменника, доторкнутися до глибинних витоків його літературної творчості. Це своєрідна подорож у часі туди, де народився, жив і творив М. Гоголь. Тільки відвідавши Малу Батьківщину письменника, можна збагнути його безсмертний творчий доробок. Екскурсійна подорож розрахована на широке коло слухачів: від учня та студента до більш обізнаного із творчістю письменника туриста. Окрім чудових і неповторних краєвидів центральної частини Полтавщини, маршрут передбачає відвідування двох диканських церков – Миколаївської та Троїцької, Національного музею-заповідника в родовому маєтку Гоголів-Яновських у селищі Гоголеве (Шишацький район), унікальної пам’ятки барокової архітектури Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (Миргородський район), де хрестили письменника, Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В. Гоголя.

   Миргород, Сорочинці, Диканька – завдяки М. Гоголю вони відомі кожному зі шкільних років. Книга під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки» принесла славу двадцятидворічному Миколі Васильовичу. «Сорочинський ярмарок» – так звалася перша повість у цій книзі. М.В. Гоголь назавжди обезсмертив ім’я краю, де він народився і виріс.

«Етнографічні туристичні маршрути та народні промисли,

декоративно-ужиткове мистецтво Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Степне (Полтавський район) – смт Решетилівка – м. Миргород – с. Великі Будища (Диканський район) – смт Опішня (Зіньківський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 305 км. Екскурсія розрахована на 12 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія етнокультурного напрямку, ознайомлення з музеями та майстернями ужитково-декоративного мистецтва.

   Полтавщина, що дала світові понад 700 видатних імен, славетна й своїми народними промислами та майстрами, котрі сягають витоками в глибину століть. Тут розвинені: вишивання, килимарство, ткацтво, писанкарство, лозоплетіння, кераміка, вироби з дерева та металу тощо. Досвідчені майстри не тільки пропонують свої унікальні витвори, а навчають прадавньої майстерності.

Полтавський районний музей рушника

(Полтавський район, с. Степне)

   Унікальність цього музею в тому, що всі експонати, які знаходяться в експозиції музею, зібрані жителями селища Степне протягом останнього десятиліття. Кількість експонатів музею налічує близько 500 одиниць, з яких близько 400 рушників, решта – домоткані килими, вишивані картини, старовинний сільський одяг, предмети побуту. Тут, зокрема, представлені рушники з Полтавської, Чернігівської, Харківської, Закарпатської, Вінницької, Сумської областей. Є в колекції експонати, що датуються ХІХ століттям.

   Окрім проведення безкоштовних та інтерактивних екскурсій, відвідувачі музею мають можливість взяти участь у майстер-класі з виготовлення власноруч різноманітних речей декоративно-ужиткового мистецтва, замовити обрядове облаштування родинних свят та визначних подій.

Решетилівський музей ткацтва і вишивки

(Полтавська область, смт Решетилівка, вул. Леніна, 19)

   Селище Решетилівка Полтавської області – коштовна перлина у вінку народних промислів України. Роботи народних умільців Решетилівщини заворожують вишуканістю, чарують душу і погляд кожного, хто торкається витонченої майстерності виконання вишиванок, килимів, гобеленів, картин.

   Зберігачем кращих здобутків решетилівських майстрів є Решетилівський музей ткацтва і вишивки. Тут можна дізнатися про історію ткацтва і вишивки Решетилівського краю від найдавніших часів до сучасності.

   Окрасою музею є килим лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, заслуженого майстра народної творчості Надії Нестерівни Бабенко, виконаний як копія килима «Древо життя», що репрезентується в Нью-Йорку, в фойє ООН.

   На початку травня у Решетилівці просто неба проводиться щорічна мистецька виставка «Решетилівська весна».

Решетилівська майстерня художніх промислів

(Полтавська область, смт Решетилівка, вул. Шевченка, 3-б)

   Решетилівська майстерня художніх промислів є правонаступником фабрики імені Клари Цеткін, одного з найстаріших підприємств народних художніх промислів України, із яким пов’язані важливі досягнення українського декоративно-ужиткового мистецтва. Решетилівська майстерня художніх промислів продовжує традиції заснованої в 1905 році Полтавським губернаторським земством зразково-показової ткацької майстерні.

   Тут є можливість спостерігати, як виготовляються унікальні килими-гобелени ручної роботи, знамениті полтавські-решетилівські рушники, національні жіночі й чоловічі сорочки з витонченою ручною вишивкою, плахти, скатертини, покривала, доріжки, серветки та інші речі, які роблять наш дім і побут більш привабливим.

   Майстерність килимарниць, творча праця художників та технічні можливості дозволяють відтворити та урізноманітнювати орнаментальні форми, багатофігурні композиції, портретні зображення та інше. Килими-гобелени виготовлені решетилівською майстернею художніх промислів прикрашають інтер’єри багатьох громадських споруд, посольств України, українського центру культури та бізнесу в Афінах, палацу мистецтв ,,Україна”, готелів і ресторанів вищого класу, приватних колекцій тощо.

   Також у майстерні працює виставка-продаж виробів майстрів художніх промислів.

Музей кераміки Миргородського художньо-промислового коледжу ім. М.В. Гоголя Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

(Полтавська обл., м. Миргород, вул. М.В. Гоголя, 146)

   Миргородський художньо-промисловий коледж імені М.В. Гоголя – це широковідомий в Україні та за її межами мистецько-керамічний навчальний заклад, який відкрив свої двері 1(13) листопада 1896 року. Він мав назву Миргородська художньо-промислова школа, яка ставила за мету підготовку майстрів для виробництва речей побуту. В цьому освітньому закладі працювали визнані майстри українського мистецтва: О. Сластьон, І. Українець, В. Кричевський, Ф. Красицький та інші. Свої знання і вміння вони передали вихованцям, що працювали і працюють на багатьох керамічних заводах не тільки України, а й за її межами.

   Ще з перших років заснування керамічно-мистецької школи діє музей кераміки. Музей належить до числа найкращих визначних пам’яток України, де найбільш повно представлені вироби з фарфору, фаянсу, майоліки XIX ст., зокрема іранські, китайські, японські, французькі та італійські керамічні вироби, саксонський, веджвудський і копенгагенський фарфор, вироби вітчизняних підприємств: Межигірської та Кам’яно-Бродської фаянсових фабрик, заводів М. Кузнєцова, Гарднерата та ін. Спочатку зібрання було надзвичайно скромним: декілька зразків порцелянових і фаянсових виробів (переважно виробництва фабрик Кузнєцова), майоліки, гіпсові фігури класицистичного характеру. 1904 року до музею надійшла цінна й добірна у мистецькому відношенні збірка із близько 20 копій скульптур із бісквіту. Її було передано за особистим розпорядженням царя Миколи II. Це зменшені копії з творів популярних свого часу майстрів пластики – француза Е. Фальконе, естонця А. Адамсона, росіян М.С. Піменова, Ф.Г. Гордеєва, М.О. Блістанова та інших менш відомих майстрів і виконавців.

   З часом музей поповнювався за рахунок творів викладачів і майстрів, учнівських робіт, тієї продукції, що її випускали шкільні майстерні. Сім кімнат заповнені численними творчими роботами дипломників. Це декоративні вази, тарелі, різні ужиткові предмети з кераміки, посуд, декоративні панно, дрібна пластика, прикраси тощо. Тож, експозиція щорічно поповнюється чудовими, майстерно виконаними на високому художньому і естетичному рівні творчими роботами студентів коледжу.

Музей українського весілля

(Полтавська обл., Диканський район, с. Великі Будища, вул. Ю. Кононенка, 3)

   В експозиції музею: весільне вбрання середини минулого століття, меблі та предмети побуту, безліч вишитих рушників, сорочок, скриня нареченої. Давні обрядові пісні, весільні наспіви та приповідки у виконанні місцевого фольклорного ансамблю «Берегиня», дозволяють відчути сучасним українцям колорит і аромат тієї епохи, коли кожна пісня й мовлене на весіллі слово мали свій сакральний зміст. Окрім того, у музеї представлені старовинні весільні сукні, що зберігалися місцевими жителями понад півстоліття, старовинне ліжко, датоване 1926 роком, архівні свідоцтва про шлюб та інші невід’ємні атрибути весільного обряду. Музей є інтерактивним та залучає відвідувачів до участі в імпровізованому обряді.

   Всі бажаючі мають можливість замовити на власне весілля проведення традиційних весільних обрядів.

Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

(Полтавська обл., Зіньківський р-н, смт Опішня, вул. Партизанська, 102).

   На території стародавнього містечка Опішня та в його околицях керамічне виробництво виникло в найдавніші часи нашої історії.

   Сьогодні селище заслужено вважається гончарною столицею України, а створений Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному – єдиний в Україні спеціалізований етномистецький, науково-дослідний, культурно-освітній, навчально-виховний заклад, який постає всеукраїнським центром дослідження, збереження і популяризації гончарської спадщини України. Фондові колекції репрезентують: гончарні осередки всіх історико-етнографічних регіонів України, унікальну збірку дитячої глиняної іграшки, колекцію зарубіжного гончарства. Збереглася єдина в Україні виробнича гончарська споруда з горном початку ХХ століття.

   До складу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному входять структурні підрозділи, які є пам’ятками культурної спадщини: Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, Музей-садиба гончарівни Олександри Селюченко, Музей мистецької родини Кричевських, Меморіальний музей-садиба філософа і колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа та приміщення земської губернської гончарної майстерні.

   З 1995 року при музеї діє Науково-дослідницький центр українського гончарства Інституту керамології НАН України. На базі Центру щороку в серпні проходять Всеукраїнські симпозіуми монументальної кераміки. Кращі роботи експонуються просто неба впродовж року.

   Щороку в червні на території музею проводиться тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг», спрямований на пізнання традицій і досягнень гончарної культури, розвиток сучасного гончарства, популяризацію мистецтва кераміки в Україні. Учасники та гості заходу, окрім відвідування музею, беруть участь у майстер-класах гончарів і малювальниць, ковалів, творчих конкурсах, гончарських вікторинах тощо.

«Більське городище – столиця стародавньої Скіфії м. Гелон»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – смт Котельва – с. Більськ (Котелевський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 156 км. Екскурсія розрахована на 7 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія історико-культурного напрямку, ознайомлення з ландшафтними залишками столиці стародавньої Скіфії та її околиць.

   За 10 км західніше районного центру смт Котельви на правому березі Ворскли, поряд з с. Більськ, знаходяться залишки найбільшого поселення Європи доби раннього заліза – Більське городище VІІ-ІІІ ст. до н.е. Городище розташоване у межиріччі Ворскли та її притоки Сухої Груні в межах Котелевського, Зінківського районів Полтавської області та Охтирського району Сумської області. Територія Великого Більського городища – це комплекс трьох укріплень: Західного, Східного та найбільш пізнішого – Куземинського. Всі вони об’єднані рукотворним земляним валом довжиною понад 30 км і заввишки іноді до 7 м. Загальна площа Більського городища понад 4,5 тис. га, у межах Полтавської області – 3,7 га. Батько Істрії Геродот у ІV ст. до н.е. назвав ці землі столицею стародавньої Скіфії містом Гелон. 

   Величезні розміри Більського городища притягували багатьох дослідників. Серед них і французький інженер на службі королівської Польщі Г.Л. де Боплан, який оглянув городище на початку ХVІІ століття. Перші археологічні обстеження зробив чернігівський історик О. Шафонський влітку 1784 року. Локальні обстеження південно-західної частини городища виконав у 1888-1889 роках полтавський археолог І. Зарецький. Експедиція графа О. Бобринського 1897 року першою встановила належність Більського городища до скіфської доби. Масштабні дослідження городища виконала у 1906 році експедиція В. Городцова. За один археологічний сезон було віднайдено понад однієї тисячі предметів побуту, прикрас, військового знаряддя.

   У 1994 р. українськими і німецькими археологами Інституту археології НАН України і Гамбурзького університету були здійснені чергові розкопки всесвітньо відомого Більського городища на Полтавщині, що тривають і понині (є можливість відвідати археологічні розкопки україно-німецької експедиції). Тут також працюють вчені з багатьох інших країн світу. Археологи виявили біля 50 нових поселень, рідкісний житлово-побутовий комплекс зі старовинними виробами VII ст. до н.е. На думку спеціалістів, це повністю підтверджує факт існування високоцивілізованої землеробської держави на середній Ворсклі в VII-Ш ст. до н.е. Ця держава охоплювала значну частину Дніпровського лісостепового лівобережжя України. Її столиця, вже згадуваний Геродотом, Гелон – дерев’яне місто в землі будинів, займала площу понад 5 тис. га і нараховувала не менш ніж 50 тисяч мешканців.

   Об’єкт може бути цікавим не тільки для фахівців, але шанувальників старовини, які зможуть взяти участь у розкопках.

«Гадяч – гетьманська столиця»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – смт Диканька – с. Великі Будища (Диканський район) – смт Опішня (Зіньківський район) – м. Гадяч – хут. Проні – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 156 км. Екскурсія розрахована на 7 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

багатопланова автобусна екскурсія історико-культурного напрямку, ознайомлення з гетьманською столицею XVII ст. – містом Гадяч, відомими діячами міста та району.

   Ще у скіфські часи на родючих землях в заплавах рік Псла та Груні охоче селилися люди. Там, де ці річки зливаються в одне, на мальовничій Полтавщині знаходиться колишня гетьманська столиця України – славне місто Гадяч, видатне своєю історією, горде своїми синами.

   Гадяч, як місто, веде своє літочислення з Х-ХІІІ століть, коли проходило будівництво Посульської оборонної лінії. У 1442 р. поблизу Гадяча будується Красногірський Миколаївський монастир. Отже, Гадячу близько 500 років, що підтверджує карта «Границі Литовської Русі у 1533 році», де зазначений Гадяч – єдине місце з теперішньої Полтавщини, що свідчить про його значимість у ті часи.

   Місто пам’ятає і знаменитого полковника та літописця Григорія Граб’янку, і подвиги відомого Гадяцького полку, і всі героїчні сторінки національно-визвольної боротьби спраглого по свободі українського народу. Ніколи воно не забуде своїх видатних часів і людей, чиї долі пов’язані з долею міста. Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Кіндрат Бурляй, Іван Брюховецький – ось далеко не повний перелік особистостей, котрі так, чи інакше впливали на місто, переймались його майбутнім, розбудовували…

   Окрім того, на козацькій раді неподалік від м. Гадяч 16(06) вересня 1658 року гетьманом Іваном Виговським (?-1664 рр.) з урядом польського короля Яна II Казимира Ваза (1609-1672 рр.) була підписана українсько-польська мирна угода – Гадяцький договір (Гадяцькі статті). По суті, пакти передбачали повернення Козацької держави під скіпетр польського короля.

   В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої. Концепцію Гадяцького трактату виробив Юрій Немирич (1612-1659 рр.), безумовно – один з найвидатніших і здібних представників козацької еліти, найближчий соратник гетьмана Виговського і людина з рідкою для тих часів освітою. Ю. Немирич в розробці документу спирався на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого Князівства Руського, тобто Козацької держави в межах, які на той час склалися.

   Під час ратифікації угоди Варшавським сеймом 1659 р., з неї були прибрані принципово важливі положення. Так, залишалася чинною уніатська церква, прибиралося право на карбування монети тощо. Але і без того угода викликала вкрай суперечливі настрої в суспільстві. Виговський багатьма сприймався, як зрадник, адже, в уявленні народних мас він повернув полякам те, що відвоював в них дорогою ціною Б. Хмельницький. Таким чином, договір, який видавався безумовним успіхом Виговського, незабаром привів гетьмана до остаточної поразки.

   Гадяч – не тільки колишня гетманська козацька столиця, а й культурне та поетичне місто. Тут народились видатний культурно-політичний діяч Михайло Драгоманов та його сестра, талановита письменниця Олена Пчілка, а у Зеленому Гаю жила і писала свої геніальні твори її донька Леся Українка. Щорічно у Гадячі на місці маєтку родини Драгоманових проводиться свято «Дивоцвіт Лесиного гаю», фестиваль народної пісенної творчості «Пісенні скарби Гадяччини».

«Через терни до зірок»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 8 км. Екскурсія розрахована на 3 години 30 хв.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія з відвідуванням Музею авіації і космонавтики імені Ю. Кондратюка, Музею дальньої і стратегічної авіації та Військово-історичного музею 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської ордена Суворова ІІ ступеня важко-бомбардувальної авіаційної дивізії.

   На Полтавщині, серед безлічі видатних постатей, народилися, вчилися, працювали всесвітньо відомі вчені і винахідники в галузі авіації та космонавтики. Зокрема, винахідник реактивної зброї Олександр Дмитрович Засядько (1779-1837 рр.), Юрій Васильович Кондратюк (1897-1941 рр.), який розрахував траєкторію польоту на Місяць, чим і скористалися американці. У Полтаві жив винахідник авіаційного ранцевого парашута Гліб Євгенович Котельников (1872-1944 рр.).

   Окрім того, для туристів, небайдужих до авіації та космонавтики, Полтава – справжній рай. Адже в місті працює три профільних музеї: авіації та космонавтики, дальньої і стратегічної авіації та військово-історичний музей 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської ордена Суворова ІІ ступеня важко-бомбардувальної авіаційної дивізії.

Полтавський музей авіації та космонавтики імені Юрія Кондратюка – це унікальний музей авіаційної та ракетно-космічної тематики. Музей започатковано у 1987р. за ініціативою творця ракетних двигунів академіка В.П. Глушка.

   Тут зібрані унікальні матеріали, присвячені найвидатнішим подіям в аерокосмічній науці й техніці в Україні і в світі, а, також, – у життєвому шляху та творчій спадщині визначних діячів у галузях авіації та космонавтики. Значне місце в експозиції відведено уродженцям Полтавщини та людям, діяльність яких пов’язана з нашим краєм, висвітлена наукова спадщина Ю. Кондратюка. Відображено внесок наших земляків у перемогу у роки Великої Вітчизняної війни, зокрема, розповідається про операцію "Френтик" (кодова назва спільної радянсько-американської військової операції з човниковим рухом американських бомбардувальників за трикутником Англія - Італія - Полтава у червні-вересні 1944 року, метою якої було завдання масованих авіаційних ударів по важливих військових і промислових об’єктах Німеччини та її сателітів). Розповідається про участь України у міжнародних космічних проектах.

   Експозиційні розділи містяться в шести залах. Вони присвячені внеску вчених, конструкторів, спеціалістів, пов’язаних з Полтавщиною. Матеріали ознайомлюють із роками навчання, працею, родинними та іншими зв’язками вчених, їх внеском у розвиток аерокосмічної науки і техніки з XVIII ст. до сьогодення: Засядка О.Д., Кованька О.М., Котельникова Г.Є., Кондратюка Ю.В. (Шаргея О.Г.), Побєдоносцева Ю.О., Кисенка М.С., Челомея В.М. та багатьох інших.

   Фондові колекції налічують майже 4 тис. експонатів, архівні – понад 10 тис. одиниць, зібрані бібліотека, негатека, відео- та інші матеріали. Серед експонатів основного фонду є предмети, що становлять значну історичну цінність.

   В музеї проводяться лекції, організуються виставки, демонструються фільми, проводяться інші інтерактивні заходи.

Полтавський музей дальньої і стратегічної авіації – унікальний авіаційний музей просто неба в Полтаві. Відкритий у 2007 році.

   Початком формування музейної експозиції можна вважати 1987 рік, коли поряд з навчальним корпусом 185-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку на довічну стоянку встановлений легендарний літак Ту-16, який знаходився на озброєнні дальньої авіації СРСР майже 40 років.

   Після закінчення «холодної війни» у Полтаві залишилася єдина, на території України, важка бомбардувальна авіаційна дивізія, на озброєнні у якої перебували далекосяжні бомбардувальники-ракетоносці Ту-22М3 та навчальні літаки далекосяжної авіації Ту-134УБЛ. Дивізія остаточно розформована в 2006 році, усі літаки мали бути знищені, але у травні 2007 року, завдяки ентузіазму колишніх військових льотчиків, створено обласне комунальне підприємство «Музей дальньої і стратегічної авіації», експонатами якого стали літаки, що підлягали знищенню.

Військово-історичний музей 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської ордена Суворова ІІ ступеня важко-бомбардувальної авіаційної дивізії був відкритий у м. Полтава на території авіамістечка 9 травня 2009 року.

   Саме в Полтаві майже шістдесят років базувалася легендарна 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова ІІ ступеня важка бомбардувальна авіаційна дивізія. До її складу входили три полки, два з яких дислокувалися в Полтаві, ще один – у Прилуках. За роки Великої Вітчизняної війни в жорстоких боях з фашистами дивізія виховала 67 Героїв Радянського Союзу, а один з них, Василь Сенько, був єдиним штурманом в СРСР, удостоєний цього звання двічі. У різні роки полками і з’єднаннями командували видатні радянські льотчики, Герої Радянського Союзу В.В. Решетников, О.С. Петушков, В.С. Козлов, П.А. Юрченко, Герой Росії П.С. Дейнекін.

   Військово-історичний музей розмістили в приміщенні колишньої казарми, що не використовувалася. Спочатку облаштували три перших зали, починаючи з Великої Вітчизняної війни. Наступні експозиції висвітлюють післявоєнний час, історію дивізії, освоєння нових літаків. Окрема зала присвячена Героям Радянського Союзу. Тут максимально представлений кожний з них, щоб їхні постаті слугували взірцем героїзму і відваги.

   Щоб відвідувачі мали змогу краще поринути у військову атмосферу, у музеї навіть облаштували землянку, схожу на ті, у яких у часи бойових дій на польових аеродромах перебував командний склад. Є і експозиція, присвячена афганській тематиці.

«С. Петлюра в м. Полтава»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава (вул. Зигіна, 20 (Місце садиби родини Петлюри, колишня вул. Загородна) – вул. Сковороди, 18 (Полтавська державна аграрна академія, пам’ятна дошка С. Петлюрі) – вул. Козака, 2 (Будинок військового шпиталю, бувший Архієрейський будинок) – вул. Козака, 8 (Будинок Павла Комличенка – соратника С. Петлюри по ,,Українській громаді”) – вул. Жовтнева, 11 (Будинок родини Русових, колишній Воскресенський узвіз, буд. 2) – вул. Фрунзе, 38 (Будинок Виноградових) – вул. Карла Лібкнехта, 11 (Будинок Скрипників – родини племінника С. Петлюри патріарха Мстислава, засновника Української автокефальної церкви).

Загальна протяжність маршруту: близько 8 км. Екскурсія розрахована на 2 години 30 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія центральною частиною міста Полтави, що ознайомить екскурсантів із місцями обласного центру, пов’язаними із життям українського державного, військового та політичного діяча, публіциста, літературного і театрального критика С.В. Петлюри.

   Родинним містом Симона Петлюри була Полтава. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в сім’ї полтавського міщанина і зріс в оточенні української  родини з міцно закоріненими традиціями родинної любові, пошани, віри і вірності.

   Рід Петлюри походив з козаків Запорізької Січі. Василь Павлович Петлюра – батько Симона, народився в 1840 році у Полтаві. Успадкував від батька ізвозне підприємство, розширив «кінну біржу», мав три виїзди та двох найманих візників. Обслуговував весілля, похорони, поїздки адміністративних осіб поза межами Полтави, екскурсійні маршрути. Сім’я Петлюри – чотири синів та п’ятеро дівчаток (три померли в дитинстві) виростали в українській духовно-побутовій атмосфері, були ревними віруючими, шанувальниками української народної пісні. Мати Петлюри – Ольга Олексіївна з роду козаків, що жили на околиці Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Ольга Олексіївна мала лагідну вдачу і ніжну душу. Знала силу старих українських пісень, володіла розкішним сопрано й не тільки над колискою своїх дітей, але й у віці 60-65 років чарувала ще всіх своїм співом. Ольга Олексіївна вміла лікувати очі, особливо, хто мав більмо. Не раз, зазвичай під неділю, двір був повний возів, а пацієнти приїжджали з Зінькова, Санжар, Кобеляк. Своє лікування вона починала і закінчувала молитвою. Сім’я жила в старому трикімнатному будинку на вулиці Загородній. Будинок одноповерховий, дерев’яний, обложений цеглою, критий бляхою. На подвір’ї знаходився літній будинок, сарай, колодязь та відхідник. Після смерті батьків в будинку до 1937 року проживали сестри Петлюри – Феодосія та Марина. Після їх смерті (розстріляні більшовиками) в будинку ніхто не жив, він занепав. У 1960 році будинок взагалі знесли.

   Симон початкову освіту одержав у церковно-парафіяльній школі, закінчив першим учнем духовне училище, поступив до духовної семінарії. Заробляв сам, даючи вже в духовному училищі допоміжні лекції своїм товаришам. Перейшовши до семінарії й там заробляв лекціями, даючи їх не тільки учням семінарії, а й учням інших середніх шкіл у Полтаві. Три рази його звільняли з семінарії. Два рази його врятувало втручання полтавського епіскопа Ілларіона, та обер-прокурора Сенату Случевського. Хоч С. Петлюра і був в очах начальства «революціонером», проте ніколи не кепкував з релігії, як в ті часи «заради моди» робили старші семінаристи та студенти вищих шкіл. Симона вважали за «непоправного мазепинця», що в очах семінарського начальства було значно меншим злом, ніж соціаліст. Цінували викладачі і повагу Симона до історії церкви, що була пов’язана з Україною, її минулим.

   Вже в зрілому віці він приділяв церковній справі багато уваги. І коли 22 січня 1918 року на Софійській площі в Києві урочисто зачитували Універсал Центральної Ради, протоієрей Василь Липківський, майбутній митрополит Української церкви ні до кого іншого, як до Петлюри, звернувся прилюдно з благословенням. Він сказав йому такі зворушливі слова: «Ти, сину мій, Симоне, воюватимеш за Україну мечем, а я боронитиму її хрестом». І ці слова справдились.

   Симон Петлюра навчався у духовному училищі та семінарії з 1891 навчального року по 1901 рік у віці від 12 до 22 років, тобто тоді, коли людина мужніє і фізично, і духовно, коли формується її характер та світогляд. Ці дві полтавські духовні школи становили на той час єдину цільність, перебуваючи під наглядом Святішого Синоду і виконували завдання підготовки кадрів духовенства – священників. Відколи Симон з’явився в бурсі, до його імені почали додавати Іонім або Зилот. Перебуваючи в духовному училищі, Симон почав вчитися грати на скрипці, опанував мистецтвом диригування, виявляв хист до шкільних вистав, що їх улаштовували учні до різних церковних свят. За спогадами семінаристів, Симон брав жваву участь у них як артист і навіть – як режисер, причому, завжди вибирав назви сіл та імена суто народні, як наприклад: Вишневка, Дубрівка, а імена – Ничипор, Свирид та ін. Зазвичай, це були інсценування оповідань на зразок бурсацьких інтермедій.

   1899 року в Полтаву переїхала сім’я Русових. Пізніше, у 1923 році в листі до Софії Русової Симон Петлюра писав: «З моїх ще юнацьких років схоронились свіжими спогади про родину Русових як осередок активної культурної праці для добра нашої Батьківщини. І тепер я пригадую, з якою охотою я ходив до помешкання Вашого в Полтаві, і скільки позитивних вражень виносив з тих одвідин, багато запозичаючи для себе з тих розмов, що там відбувалися…».

   Саме в квартирі Русових 9 лютого 1900 року, на Шевченківські свята, відбулася зустріч громадівців з Миколою Міхновським, який вперше зачитав свій маніфест «Самостійна Україна». В цей день на святкування в Полтаву з Харкова прибули В. Антонович, О. Мацієвич, М. Міхновський та інші. Полтавську громаду представляв Симон Петлюра. Юрій Коллард, який був також присутній на зустрічі, пише: «Микола Міхновський виголосив промову на тему необхідності збройної боротьби за права українського народу… Беззаперечно ідея Маніфесту «Одна єдина, нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатських гір до Кавказьких» надихнула Симона Петлюру на подальшу революційну діяльність. І тому природно, що коли в березні 1900 року з ініціативи Михайла Русова в Полтаві створюється осередок Революційної Української Партії (РУП) Симон Петлюра зі своїми однодумцями-громадківцями входить до лав цієї партії». 

Наверх ↑