Семенівський район

Версія для друкуВерсія для друку

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН

 Семенівський район розташований у західній частині Полтавської області.

 У районі 65 населених пунктів (одно селище міського типу – Семенівка, 64 села, підпорядкованих селищній та 18 сільрадам народних депутатів). Площа району – 1,3 тис. км2, населення – 26 350 чол.

 Утворений район у березні 1923 року з Семенівської, Зубанівської та Зайчинської (Заїчинської) волостей Хорольського повіту в складі Кременчуцького округу. З лютого 1932 по вересень 1937 років був у складі Харківської, а з вересня 1937 р. – Полтавської області. З грудня 1962 р. територія району входила в Хорольський район. У січні 1965 р. знову утворений Семенівський район.

 Поверхня пологохвиляста з давніми прохідними долинами та блюдцями-западинами. На південному заході омивається Кременчуцьким водосховищем. Корисні копалини: пісок, мергель, торф, є джерела мінеральної води. Клімат району – помірно-континентальний. Річки: – Сула з Борисом, – Хорол, – Крива Руда, – Брусова, – Бурчак, а також Біляківське водосховище. Переважають чорноземи солонцюваті, лучно-чорноземні глибокосолонцюваті ґрунти в комплексі з солонцями. Площа лісів і лісових смуг 2,7 тис. га. Переважають: дуб, клен, акація біла, липа, сосна; У районі – заказники державного значення Гракове і Солоне, а також заповідні об’єкти місцевого значення – пам’ятки природи: дуб звичайний, Богданівський парк, Веселоподільський парк та пам’ятка садово-паркового мистецтва – Криворудський дендропарк.

 У районі діють: Веселоподільська дослідно-селекційна станція (створена у 1990 р., площа с.-г. угідь – 97,3 тис. га, в т.ч: орної землі 75,3 тис. га), залізнична станція «Веселий Поділ», дитячий садок «Малятко», районна дитяча спортивна школа, центральна районна лікарня, 41 будинок культури, 43 бібліотеки, музична школа з двома філіалами та 4 музеї. Автомобільних шляхів – 630 км, у тому числі з твердим покриттям – 380 км.

с. Веселий Поділ

 У с. Веселий Поділ (тоді – Хорольського повіту) народився Леонід Іванович Глібов (1827-1893 рр.). Його батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки. Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою сім’ю. 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847 р.). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».

 Після закінчення ліцею (1855 р.) Л. Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. – у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Л.І. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд. Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей. Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано на території монастиря Святої Трійці. Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром. У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р. – третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися – перешкоджали цензурні заборони.

 На батьківщині посаджено парк Л.І. Глібову, встановлено його погруддя.

Дендропарк (Крива Руда)

 Кривору́дський дендропарк – дендропарк, пам’ятка садово-паркового мистецтва (статус з 1972 року). Розташований у селі Крива Руда. Закладений у 1962 році в центрі села місцевим любителем природи, колишнім головою колгоспу С.М. Лопатою. Площа – 12 га. На території дендропарку споруджено пам’ятник на честь жителів села, загиблих (368 чоловік) на фронтах Великої Вітчизняної війни. У Криворудському дендропарку зростають 190 порід і видів дерев та чагарників, багато з них – екзотичні. Створено розарій (тут налічується понад 30 сортів троянд), альпійські гірки з водоспадами і штучні водойми (чотири невеликі ставки). Куртини розбиті так, що чергуються види листяних і хвойних дерев: на фоні тополі – ялина, в куртині вічнозелених – клен чи ясен. Водойми заселені білими й чорними лебедями, що привезені сюди з Одеси, Асканії-Нової, з Дністра й Дунаю, із заповідників Гола Пристань і Новий Афон. Завезені дикі качки, є дикі гуси. Прижилися зозулі, одуди, дикі голуби, дятли, солов’ї, лісові дрозди. Постійними мешканцями дендропарку стали лелеки, павичі, ондатри, нутрії, білки.

 У с. Горошине встановлено пам’ятник І.П. Котляревському, дуб, під яким він виступав перед козаками, є також однією із святинь району.

 Меморіальний комплекс жертвам німецького терору – свідок страшних подій часів Великої Вітчизняної війни у с. Великі Липняги.

 Збережено пам’ятку православ’я – Троїцьку церкву, 1911 року (с. Очеретувате).

 В районі функціонує 4 музеї.

Смт Семенівка

 Семенівка – селище міського типу, центр Семенівського району. Розташоване за 134 км від Полтави. В селищі залізнична станція «Веселий Поділ» на лінії «Кременчук–Ромодан».

 В давні часи через місцевість, де пізніше і з’явилася Семенівка, пролягав шлях, який називався Ромоданівським трактом і зв’язував Петербург з Кримом.

 Наприкінці ХVІІ століття на Ромоданівському тракті виникло невелике поселення, що спочатку було кінно-поштовою станцією.

 Щодо походження назви населеного пункту, то найбільш вірогідним є припущення, що населений пункт дістав цю назву після розподілу земель їх власником О. Родзянком між трьома синами. З того часу населений пункт, який дістався Семену, почали називати Семенівкою.

 Власник Семенівки С. Родзянка, військовий канцелярист Генеральної військової канцелярії, та його спадкоємці шляхом насильного привласнення кращих общинних земель та надмірної експлуатації значно збільшили свої землеволодіння.

 Наприкінці ХVІІІ століття один з Родзянок мав у Семенівці 944 кріпаки.

 Пізніше землі Семенівки належали поміщикам Старицьким, нащадкам Родзянків по жіночій лінії.

 До 1782 року Семенівка входила до Хорольської сотні Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою в 1782 році вона увійшла до складу Хорольського повіту Київського намісництва, а з 1802 року – до Хорольського повіту Полтавської губернії.

 За указом Полтавського губернського правління 1836 року Семенівка була визначена як містечко, з 1836 року вона стає волосним центром. До складу волості входили також населені пункти Очеретувате, Устимівка, Веселий Поділ, Паніванівка, Вербки, Великі Липняги, Малі Липняги, Герасимівка, Вереміївка, Замулівка, Іванівка, Миколаївка.

 Наприкінці ХІХ століття було споруджено залізницю «Кременчук–Ромни» протяжністю 200 верст, що пролягла через Семенівку. В цей час тут виникла станція «Веселий Поділ». Залізницю офіційно відкрили для вантажно-пасажирського руху восени 1888 року. Спорудження станції та залізниці мало велике значення для подальшого розвитку населеного пункту та зростання товарності господарств.

 У Семенівці виникають промислові підприємства. Одним з перших таких підприємств була збудована в 1894 році кузня Островського з трьома робітниками та двома учнями. Підприємство приймало замовлення на ремонт та виготовлення нескладних деталей для різних сільськогосподарських знарядь.

 У 1894 році місцевий багатій Маковіз побудував у Семенівці олійницю.

 У 1911 році цей багатій відкрив у Семенівці вальцьовий млин, який обслуговували 17 робітників та 4 службовці.

 На початку ХХ століття в Семенівці значно пожвавилася торгівля продуктами сільського господарства. Значне місце посідала торгівля хлібом. З Семенівки також вивозили худобу, птицю, яйця та інші продукти.

 З Семенівки відправлялось багато лікарських степових трав.

 За 25 років, що минули з 1885 року по 1910 рік, в кількісному складі сільської громади Семенівки відбулися великі зміни. За ці роки кількість господарств зросла більш як у два рази. Зросла також кількість населення. Сталися великі зміни у землеволодінні.

 Наприкінці січня 1918 року в Семенівці було проголошено Радянську владу і створено волосний революційний комітет на чолі з В.М. Ткаченком.

 В березні 1918 року Семенівку захопили німецько-кайзерівські війська. В будинку поміщика Старицького вони розмістили свій штаб.

 У 1920 році у Семенівці утворилися перші профспілкові організації: радторгслужбовців та робітземлісу.

 У березні 1923 року в складі Кременчуцького округу було створено Семенівський район, центром якого була Семенівка. Все це сприяло дальшому економічному розвитку містечка. На початку 20-х років ХХ ст. у Семенівці почали працювати 3 парові млини, відбудовувалися кузні, майстерні для виготовлення предметів народного вжитку тощо. Широко діяльність розгорнули сільськогосподарські товариства. В селищі організовували гуртки крою та шиття, курси червоних сестер, вживалися заходи до того, щоб відкрити дитячі садки.

 Перша трудова артіль у Семенівці виникла ще в 1922 році. Називалася вона «Нове поле» і об’єднувала 8 селянських господарств.

 Масовий колгоспний рух у Семенівському районі розпочався наприкінці 20-х – на початку 30-х років. В результаті масової колективізації в 1929-1930 роках у Семенівці було організовано 2 нових колгоспи: імені Чапаєва та «Ударник».

 В 1929 році в Семенівці було створено машино-тракторну станцію. Навесні 1928 року розпочалося будівництво цукрозаводу. Завод став до ладу в 1930 році, який вже першого року виробляв 5 вагонів цукру.

 За роки радянської влади в Семенівці сталися великі зрушення в освіті та культурі.

 В 1923 році в Семенівці вже працювали 2 політехнічні школи, профтехшколи, а для дітей-сиріт було відкрито дитячий будинок.

 У роки довоєнних п’ятирічок в Семенівці було збудовано середню та семирічну школи, а також ряд культурно-освітніх закладів, а саме – клуб цукрозаводу із залом для глядачів на п’ятсот місць, бібліотеку тощо.

 Як тільки почалася Велика Вітчизняна війна, переважна більшість дорослого чоловічого населення пішла на фронт. У серпні 1941 року було демонтовано і вивезено в Середню Азію частину обладнання цукрозаводу, евакуйована МТС, тваринницькі ферми.

 12 вересня 1941 р. фашистські загарбники окупували Семенівку. Фашисти встановили тут жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли 86 радянських активістів та членів їх сімей, а понад 130 юнаків та дівчат вивезли силоміць на каторжні роботи в Німеччину. Але радянські патріоти не скорилися окупантам. У селищі діяла підпільна група, якою керував П.О. Зінченко. До складу групи входили: М.І. Самбур, О.П. Левун, В.П. Корбан, В.К. Рудич, Я.Г. Вовк, П.Ф. Гончаренко, О.П. Кириченко та інші. Більшість членів групи – з Семенівки, а частина їх проживала в с. Устимівка цього ж району.

 Члени групи підірвали німецький поїзд, вивели з ладу залізницю «Кременчук–Ромодан», двічі підпалювали на станції «Веселий Поділ» сіно, підготовлене для відправки в Німеччину.

 Члени групи брали участь у визволенні військовополонених з табору, розташованого на території Веселоподільського цукрозаводу, та діставали для них одяг, поширювали листівки, проводили агітацію серед населення. Відступаючи, під натиском радянських військ, окупанти знищили державні підприємства, громадські будівлі, власні будинки робітників та службовців. Вони спалили всі громадські будівлі колгоспу ім. Чапаєва та 134 двори колгоспників.

 25 вересня 1943 року 1235-й стрілецький полк визволив Семенівку від фашистської неволі. 1 392 жителі Семенівки були учасниками ВВВ. Багато з них виявили героїзм і відвагу. Так, штурман військового літака В.Д. Кізь у роки війни був учасником боїв за Бєлград, Софію, Будапешт, Берлін, Прагу. За героїзм, виявлений у боях на Курській дузі, В.Д. Кізю присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

 Одразу ж після визволення трудящі селища включилися у відбудову зруйнованого господарства. Не було техніки, не вистачало тяглової сили, майже вся худоба колгоспу була вивезена або знищена фашистами.

 Трудящі Семенівки спрямовували також зусилля на відбудову промислових об’єктів.

 Багато уваги приділялося житловому будівництву. На кінець грудня 1946 року по Семенівській селищній раді було збудовано 40 індивідуальних будинків. Споруджено цегляний завод.

 За короткий час трудівники селища не тільки відбудували господарство, а й добилися дальших успіхів у розвитку економіки.

 У 1963 році Семенівку підключили до Кремгесу, і це сприяло дальшому розвитку економіки та культури селища.

 За післявоєнні роки набагато зріс громадський і житловий фонд. Багато уваги приділяється справі поліпшення побутового обслуговування населення. За роки Радянської влади набагато зріс рівень освіти та культури селища. Збудовано в селищі Будинок піонерів та приміщення дитячої музичної школи. До послуг жителів Семенівщини був кінотеатр, 2 будинки культури, 7 бібліотек, Будинок піонерів. Радіо, газети та журнали стали невід’ємною частиною життя і побуту кожного жителя Семенівки.

 В районному центрі є: пам’ятники Т.Г. Шевченку, В.І. Чапаєву, меморіальний комплекс – братська могила радянських воїнів, пам’ятник трудової Слави – трактор «Універсал», пам’ятник «Воїнам–інтернаціоналістам», пам’ятний знак «Ліквідаторам Чорнобильської трагедії», пам’ятник – бюст І.А. Сухині – секретарю підпільного райкому комсомолу, розстріляному фашистами в 1941 році.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Назва

Адреса

Телефон

Семенівська районна державна адміністрація

смт Семенівка, вул. Леніна, 44

(05341) 9-14-40

Семенівська районна рада

смт Семенівка, вул. Леніна, 44

(05341) 9-12-97

Відділ культури, туризму та архіву Семенівської РДА

смт Семенівка, вул. Леніна, 44

(05341) 9-18-48

Центральна районна лікарня

смт Семенівка, вул. Шевченка, 70

(05341) 9-10-33

Автовокзал «Семенівка»

смт Семенівка, вул. Леніна, 21

(05341) 9-12-31

МУЗЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Семенівський народний краєзнавчий музей

смт Семенівка, пр. Шкільний, 3

(05341) 9-10-03

2.

Музей історії медицини

смт Семенівка, вул. Шевченка, 76

(05341) 9-10-33

3.

Музей Л.І. Глібова

с. Веселий Поділ (зош)

 

4.

Будинок, де народився український скульптор, дійсний член Петербурзької академії наук Л.В. Позен

с. Оболонь

 

ГОТЕЛІ ТА ЗАКЛАДИ РОЗМІЩЕННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Готель Веселоподільської дослідно-селекційної станції

с. Вереміївка, вул. Селекціонерів, 1

(0541) 9-61-35

ЗАКЛАДИ ХАРЧУВАННЯ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Ресторан «Атлант»

смт Семенівка, вул. Космонавтів, 1

(066) 541 66 67

2.

Кафе «Золотий Ганок»

смт Семенівка, вул. Леніна, 21

(0541) 9-23-11

3.

Кафе «Пікнік»

смт Семенівка, вул. Леніна, 75

 

КУЛЬТОВІ СПОРУДИ

п/п

Назва об’єкту

Адреса

Телефон

1.

Всіхсвятська церква

смт Семенівка

 

2.

Свято-Миколаївська церква

с. Дем’янівка

 

3.

Архістратиго-Михайлівська церква

с. Худоліївка

 

4.

Архідияконо-Стефанівська церква

с. Степанівка

 

5.

Свято-Троїцька церква

с. Очеретувате

 

 

Наверх ↑