Т.Г. Шевченко - художник на Полтавщині

Версія для друкуВерсія для друку

Т.Г. ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК НА ПОЛТАВЩИНІ

 Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 рр.) – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Все його життя і творчість були присвячені українському народу, він мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною, суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

 З самого дитинства Тарас Шевченко прагнув навчитися малювати, задля чого звертався до різних церковних вчителів, фахівців малярства. Це прагнення, старанність і талановитість сприяли постійному вдосконаленню його майстерності з малювання.

 Так, наприкінці квітня 1838 року, засвідчивши відпускну з кріпацьких пут в петербурзькій Палаті цивільного суду, Т. Шевченко почав відвідувати рисувальні класи Академії мистецтв. Його учителем був К. Брюллов. Це була найсвітліша доба його життя, ті “незабвенные, золотые дни”, дні навчання в Академії мистецтв, про які Кобзар не раз згадував у своєму щоденнику, яким присвятить автобіографічну повість “Художник”.

 Значна кількість науковців присвятила свої дослідження саме становленню Т.Г. Шевченка як художника. Дослідниця спадщини Кобзаря З. Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Т.Г. Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1 200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.

 Т.Г. Шевченко завжди глибоко цікавився минулим і сучасним життям України. Свої спостереження він задумав викласти у своїй праці “Живописна Україна”. Думка видати збірку малюнків з історії, природи та побутового життя України зародилася у Т. Шевченка мабуть ще восени 1839 року, коли його товариш, студент Петербурзької академії мистецтв В. Штернберг, повернувся з України і привіз із собою цілий портфель українських краєвидів та побутових малюнків. Цими малюнками захопився не тільки Т.Г. Шевченко, а й професор Академії, його вчитель Карл Брюллов. Знайомство з малюнками В. Штернберга та з історичною літературою зміцнили видавничі плани молодого митця. Плануючи видання “Живописної України”, Т. Шевченко ставив перед собою завдання засобами мистецтва прославити красу рідної землі, побут та героїчне минуле свого народу, сприяти пробудженню самосвідомості, національної гордості українського народу. Мистецтвознавці стверджують, що створення галереї глибоко психологічних портретів ставить Т. Шевченка в ряд найвидатніших сучасних йому майстрів портретного жанру.

 Зв’язки Великого Кобзаря з Полтавським краєм тісніші, ніж із будь-яким іншим куточком України, хоча в цілому він провів на Полтавщині не так багато часу – в сукупності це близько півтора року. Т.Г. Шевченко побував на території Полтавської губернії в 1843-1844, 1845-1846 роках, а на останнє – влітку 1859 року (сучасні межі Полтавської області значно вужчі).

 Перебуваючи на Полтавщині, Т. Шевченко багато малював і успішно займався краєзнавством, вивчаючи історичне минуле, матеріалізоване в пам’ятках давнини, збирав старожитності.

 Отримавши в березні 1845 року диплом “вільного художника”, він залишив Петербург і виїхав на Полтавщину. Метою експедиції було вивчення історичних і археологічних пам’яток Полтавщини, етнографічні та фольклорні дослідження.

 На той час Т. Шевченка вже знали як славного поета, автора “Кобзаря” і як митця-маляра, що збирає матеріал для “Живописної України”. Митець виконував малюнки із зображенням православних храмів, краєвидів, низку портретів – подружжя Закревських (власники с. Березова Рудка Пирятинського повіту Полтавської губернії), О. Лук’яновича (предводитель дворянства Миргородського повіту, жив у с. Мар’янське (нині село Великобагачанського району), дітей князя В. Рєпніна, родини Родзянок (мали маєток у с. Веселий Поділ (стара назва – Родзянки) Хорольського повіту (тепер Семенівського району) Полтавської губернії) та інші.

 Графічні й малярські роботи Т. Шевченка, створені на Полтавщині, мають мистецьку цінність як взірці лірично-реального зображення природного довкілля, архітектурної спадщини, людей тієї доби. Ці роботи немов доповнюють поетичний опис краю в поетичних і прозових творах Великого Кобзаря.

 Творчим злетом Т. Шевченка позначена осінь 1845 р., яку він провів у с. Мар’янське Миргородського повіту (зараз Великобагачанський район) і на Переяславщині. Влітку того ж року поет багато подорожував, відвідав Решетилівку, Полтаву, Старі Санжари, Шадієве, Ромен, Прилуки, Березову Рудку, Густинь, Лубни, Хорол, Веселий Поділ, Вишняки, Миргород, Гоголеве, Устивицю, Злодіївку (зараз с. Псільське Великобагачанського району) та багато інших місць Полтавської губернії, де неодмінно малював.

 “...я хочу рисовать нашу Україну... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію... В год буде виходити 10-ть картин” (Лист Т. Шевченка до О. Бодянського від 6-7 травня 1844 р.).

 Т.Г. Шевченко-художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах знаходиться багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.

 За тематикою пейзажні малюнки Т. Шевченка 1843-1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Особливо улюблені пейзажні мотиви Т.Г. Шевченка – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо. Від своїх уподобань в малюванні Кобзар не відходив і перебуваючи на Полтавщині. Про це свідчать його акварелі “Воздвиженський монастир у Полтаві” (серпень 1845 р.), “Будинок І.П. Котляревського у Полтаві” (серпень 1845 р.), “Повідь” (Повість “Капитанша” Т.Г. Шевченко починає згадкою про повінь у Кременчуку навесні 1845р.), “В Решетилівці” (На початку липня 1845 р. художник виконав два малюнки краєвиду Решетилівки), “У Василівці” (У жовтні 1845 р. Т. Шевченко був у с. Василівка Миргородського повіту) та багато інших. Ці мальовничі твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива природа Полтавського краю знайшла свого натхненного співця.

 Звертаючись до живописних полотен Тараса Григоровича Шевченка, маємо можливість ще і ще раз зримо відчути велич і багатогранність його таланту, ще раз переконатися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Талановитий митець залишив нам у спадок силу зв’язку поетичного слова і живопису.

 

Ігор Ніколаєв, головний спеціаліст відділу з питань туризму і курортів управління з питань туризму і курортів Департаменту інфраструктури та туризму Полтавської облдержадміністрації

Наверх ↑